Розділ 10. Тиша після шторму

Минуло лише три дні, але події на набережній уже здавалися далеким, болючим спогадом. У номері панував м'який напівморок, розбавлений лише теплим світлом настільної лампи. Марк сидів у кріслі, а Аліса, немов тендітний білий вогник, схилилася над ним.

Сьогодні вона взяла вихідний, повністю відгородившись від зовнішнього світу, щоб просто побути поруч. Весь день Аліса доглядала за Марком із неймовірною, майже невагомою бережністю, ловлячи кожен його подих і рух. Квартиру наповнив затишний, домашній аромат — вона запекла гарячу лазанью, намагаючись цим спокоєм і кулінарною рутиною повернути їм відчуття мирного, безпечного життя.

Зараз, приглушивши світло, вона з особливою ніжністю обробляла його рани. Її пальці, ледь торкаючись загартованої шкіри, ніби намагалися залікувати не лише фізичні порізи, а й усю ту напругу, що зависла в повітрі. Кожен рух був сповнений любові.

— Це дивно, Марку... — обережно мовила Аліса, відкладаючи антисептик і підіймаючи на нього розгублені очі. — Марі почала поводитись зовсім інакше. Вона ніби уникає мене.

Марк мовчки спостерігав за нею, відчуваючи, як шви на боці злегка тягнуть при кожному подиху.

— Вона ігнорує мої повідомлення, Марку, — прошепотіла Аліса. — Вчора біля супермаркету вона просто втекла, щойно мене побачила. Жодного «дякую» за те, що ми врятували їй життя. Та й у фейсбуці — мертва зона. Ані постів, ані коментарів, жодної активності. Для Марі це нонсенс, вона ж не випускала телефона з рук. Що з нею?

Марк відчув, як напружилися м'язи живота, відгукуючись ниючим болем у районі швів.

— Синдром жертви, — сухо відповів він. — Марі обожнює контроль. Вона звикла бути на вершині харчового ланцюжка, керувати процесами. Коли її статус господині становища зруйнували, ввімкнувся базовий інстинкт — втеча. Вона ховається від світу, бо боїться знову відчути себе слабкою.