Розділ 9. Шрами пам'яті

Коли адреналін почав повільно вимиватися з крові, поступившись місцем тупому болю, нічна набережна знову занурилася в тишу, що переривалася лише шепотом прибою. Нападники втекли, залишивши по собі лише сморід паленої гуми та кілька осколків від пляшки, що блищали в світлі ліхтарів, наче дрібні діаманти.

У кабінеті чергової клініки пахло ліками, спиртом і спокоєм. Марк сидів на кушетці — незворушний, хоч і втомлений. Яскрава безтіньова лампа освітлювала слід на його боці. Ніж пройшов по дотичній, залишивши довгий, але неглибокий розріз.

Лікар, сивочолий чоловік в окулярах, зосереджено закінчував накладати шви. Срібляста голка слухняно ходила в його пальцях.

— Ну що ж, молодий чоловіче, вважайте, що ви народилися в сорочці, — порушив тишу лікар, зав’язуючи останній вузол. — Ніж пройшов буквально в парі сантиметрів від ребер. Ще трохи вглиб або під іншим кутом — і заділо б внутрішні органи. Наслідки були б куди гіршими за банальну крововтрату. А так — м'язи цілі, органи не зачеплені. Пощастило.

— Дякую, лікарю, — глухо відповів Марк, навіть не здригнувшись, коли той обробляв свіжі шви антисептиком. П’ять акуратних стібків.

— Бачу, що не звикати, на вас і так живого місця немає від старих відмітин, — зітхнув медик, знімаючи гумові рукавички. — За годину можете йти, я випишу рецепт на антибіотики.

Аліса стояла поруч, ні на мить не відпускаючи його руку. Її пальці все ще злегка тремтіли, але в погляді вже не було страху — лише тиха, безмежна вдячність і тривога. Вона дивилася на чорні нитки на його шкірі й сильніше стискала його долоню.

Марі, яка сиділа в кріслі навпроти, виглядала незвично тихою. Її вишукана сукня була в брудному пилу, вогняне волосся розпатлане, а ідеальний макіяж змазався. Вона спостерігала за Марком з абсолютно новим, прихованим інтересом.

— Це лише подряпина, — тихо промовив Марк, глянувши на Алісу. На його губах, де все ще виднівся слід від удару, з'явилася ледь помітна посмішка.

— Тобі було боляче... Я так злякалася, Марку, — прошепотіла Аліса. — Коли цей ніж блиснув... я думала, серце зупиниться. Але в той момент я взагалі ні про що не думала, крім тебе. Раніше я б під камінь сховалася від страху, а тут... заради тебе я б на все пішла.

Марк тихо засміявся, хоча сміх віддався болем у боці.

— Ну, вбивати нікого не довелося, але твій удар пляшкою... — Марк підморгнув їй. — Слухай, якщо я колись вирішу відкрити шинок, ти будеш моїм найкращим вибивалом. У тебе природжений талант вирішувати суперечки зі склом.

Аліса слабко посміхнулася, штовхнувши його в здорове плече:

— Не жартуй так. Мені було не до сміху.

Марі в кріслі нервово поворухнулася. Вона була помітно збентежена, очі бігали по підлозі клініки. Вона абсолютно не розуміла, що відбувається і як поводитися.

— Марку... — нарешті витиснула з себе Марі, її голос звучав незвично ламко. Вона намагалася знайти слова, але вони не давалися. — Я... вибач. Я не знаю, як так сталося. Це моя провина. Вони вистежили мене. Я не мала втягувати вас у це. Я просто... я нічого не розумію. Все мало бути інакше.

Вона підвела на нього очі, дивлячись виключно на Марка і повністю ігноруючи присутність Аліси.

— Дякую тобі, — тихо додала Марі, звертаючись лише до нього. — Ти врятував мене від цих покидьків. Якби не ти, я б зараз була в тій машині.

— Забудь, Марі, це була просто випадковість, ти не винна, — спокійно заперечив Марк, відкинувшись на спину. — Це все через твою красу. Ошаленілі чоловіки втрачають розум і роблять дурниці. Наступного разу просто будь обережнішою, бо мої сорочки коштують грошей.