Розділ 8. Дихання моря

Ніч у клубі стрімко втрачала свій блиск, перетворюючись на задушливу пастку. Дзеркальний лабіринт, що спочатку здавався нескінченним, тепер стискався. Натовп переповнив зал вщент і став єдиним спітнілим організмом, що пульсував під важкі удари басів.

Аліса здригалася від кожного випадкового дотику. Вона ніколи не любила надто людних місць, але тут її давня прихована фобія розквітла з новою силою. Лазерне світло різало очі, нескінченні відображення в дзеркалах викликали запаморочення, а кисню, здавалося, не залишилося зовсім. Різкий пульсуючий біль прошив скроню.

Марк миттєво відчув, як здригнулася її рука. Він подивився на бліде обличчя дружини і зрозумів усе без слів.

— Йдемо звідси, — коротко кинув він Марі, яка йшла трохи попереду.

Вони залишили клуб, і нічна прохолода набережної вдарила в обличчя, наче рятівний ковток чистої води. Неон залишився позаду, поступившись місцем величній тиші моря. Набережна, залита м'яким світлом ліхтарів, тягнулася вздовж берега, і шум прибою нарешті витіснив із голови Аліси гуркіт клубу. Вона глибоко вдихнула солоне повітря, відчуваючи, як біль повільно відступає, а серцевий ритм підлаштовується під спокійний подих хвиль. Марк ішов поруч — його мовчазна присутність була надійнішою за будь-які стіни.

Густа тінь старих платанів поглинула їх, коли вони звернули в бічну алею. Тут, далеко від неонового божевілля, панувала майже нічна прохолода. Але спокій тривав недовго.

Різкий, пронизливий виск шин розірвав тишу. Сліпуче світло фар розітнуло темряву, вихопивши їхні постаті, наче мішені. Масивна чорна машина з ревом вилетіла на бордюр і зупинилася в кількох метрах. Двері розчинилися з гуркотом, і з салону вискочили троє.

Той самий нахаба в чорному костюмі, який чіплявся до них у клубі, з диким оскалом кинувся прямо до Марі. Він залізною хваткою вчепився в її передпліччя. Марі різко смикнулася, відштовхуючи його:

— Залиш мене!

— Ти підеш зі мною! — виплюнув він, і з силою штовхнув її в бік відчинених дверей машини.

Марі не втрималася на ногах і важко впала. Вона зніяковіла від такої раптової, грубої агресії — страх паралізував її тіло, наче отрута. Вона застигла на землі, не в силах навіть поворухнутися чи підвестися. Її яскраве вогняне волосся розсипалося по брудному асфальту, а в очах, щойно сповнених життя, застиг німий, глибокий відчай. Вона лише безпорадно дивилася на нападника, заблокована власним шоком.

Бачачи це, Марк зреагував миттєво. В його очах спалахнув небезпечний вогонь — він кинувся на захист Марі, але двоє інших нападників одразу перегородили йому шлях, заступаючи дорогу.

Марк діяв холоднокровно. Він різко зупинився і підняв руки вгору, вдаючи, що збирається здатися. Цей секундний обман спрацював бездоганно — супротивники на мить розслабилися, вважаючи, що повністю контролюють ситуацію. Ця єдина секунда вирішила все.

Короткий, блискавичний крок уперед і різкий точний удар в щелепу — перший нападник полетів на землю, як важкий мішок із піском, навіть не встигнувши зрозуміти, що сталося. Другий спробував замахнутися, але Марк випередив його, провівши жорсткий удар під дих і добивши коротким хуком. Чоловік рухнув слідом, ковтаючи ротом повітря.

Коли головний нахаба побачив, як швидко його підручні опинилися на асфальті, його обличчя перетворилося на звірячу маску шаленства. Замість того, щоб бігти, він знову з силою штурхнув Марі, яка так і не змогла підвестися, і з диким криком підскочив до Марка. Його кулак важко врізався Марку в обличчя збоку.

З розбитої губи потекла тонка цівка крові. Проте цей удар не завдав серйозної шкоди — він лише остаточно розлютив Марка. Зірвавши з себе пошматовану під час сутички сорочку, він відкинув її вбік. Його пружний торс хижо виблискував під холодним, мертвотним світлом автомобільних фар.

У паніці ватажок вихопив із кишені складний ніж. Лезо з клацанням зафіксувалося, блиснувши в темряві. Нападник зробив різкий випад. Марк встиг відхилити корпус, але гостре лезо все ж ковзнуло по ребрах — залишивши довгий, але неглибокий кривавий розріз.

Марі все ще лежала, заціпеніла від жаху, затиснувши долонею рот. Але там, де забракло сил у неї, прокинулася інша сила.

У цей критичний момент маленька Аліса, бліда від переляку, але абсолютно рішуча, виросла прямо за спиною бандита. Важко дихаючи, вона обома руками підняла важку скляну пляшку, яку щойно підхопила з тротуару, і з усього маху опустила її на голову нападника.

Скло розлетілося на тисячі дрібних осколків, які з кришталевим дзвоном посипалися на асфальт — точно так само, як те нестерпне дзеркальне лабіринтне марево, яке вони щойно залишили позаду.