Розділ 5. Сніг та золото

Двері кабінету розчинилися різко, наче їх вибив штормовий вітер, хоча за вікном панувала безтурботна середземноморська спека. У прорізі стояла Марі. У бездоганному кремовому костюмі, що сидів на ній як друга шкіра, вона нагадувала витончену статуетку зі слонової кістки. Вогняно-руде волосся, справжній вибух полум'я на тлі білосніжних мармурових колон за її спиною, зараз здавалося ще яскравішим — і лише підкреслювало блідість зазвичай ідеального обличчя.

Вона зробила крок уперед — впевнений, наче виточений роками на подіумах і в світських салонах. Але цей рух був лише оболонкою. Всередині Марі щось тріснуло.

Корал, що сидів за масивним столом із темного полірованого дерева, навіть не поворухнувся. Його погляд повільно ковзнув по ній, фіксуючи кожну деталь: ледь помітне тремтіння під тонкою тканиною жакета, напружену лінію тонкої талії, бездоганний манікюр на руці, що міцно стискала дверну ручку. Тьмяний блиск діамантового колечка здавався зараз згаслим.

— Мені нічого не вдасться, — промовила вона, і її голос, зазвичай мелодійний і впевнений, прозвучав розгублено, майже по-дитячому. — Він на мене... він на мене як на жінку не дивиться.

Корал мовчав. Марі зробила ще кілька кроків до столу, її вогняні пасма спали на плечі.

— Ні на кого, крім неї, — продовжувала вона, і в вимові з'явилися металеві нотки. — Цієї Аліси. Він просто дивиться крізь мене, коли я поруч. Вона ж нічого собою не являє! Зовсім нічого!

Вона підняла руку, і діамант спіймав промінь із вікна, спалахнувши злою іскрою.

— Навіть не така й красива. Короткі ноги, сутулиться... Її фігура ніколи не зрівняється з моєю. Ніколи!

Ці слова вона кинула, мов останній аргумент у суперечці, яку вела сама з собою вже давно. Її бездоганний костюм, ідеальні пропорції, вогняна краса — все це здавалося тепер непотрібним, знеціненим одним простим фактом.

Корал повільно підвівся. Він підійшов до неї й промовив, ніби розмірковуючи:

— Значить, короткі ноги і сутулиться, — промовив він тихо, і в цих словах було більше загрози, ніж у будь-якому крику. — Аліса.

Це ім'я прозвучало в кабінеті мов вирок. Вогняне волосся Марі, її кремовий костюм, її діаманти — все це зблідло перед одним простим ім'ям, що несло в собі сніг і золото, сміх і вогонь — все те, що було справжнім і живим.

І Марі, ця приголомшлива жінка, щойно така бездоганна на тлі Середземного моря, раптом зрозуміла: в цьому кабінеті, під цим поглядом, вона так само вразлива, як Марк у тій замкненій комірчині на яхті.

Корал стояв мовчки. Потім його обличчя пом'якшало, а в голосі з'явилися нотки витонченої, майже батьківської турботи. Як справжній маніпулятор, він прораховував кожен її подих, точно знаючи, на які клавіші її его потрібно натиснути, щоб зламати цей раптовий опір. Він бачив її слабкість і з легкістю підбирав слова, здатні перетворити її відчай на отруйну зброю.

— Марі, люба моя Марі... — він підійшов ближче, і його погляд, щойно крижаний, тепер випромінював дивне, штучне тепло, яке засліплювало й підкоряло. — Ти — найпривабливіша жінка у світі. Ти навіть не жінка... ти справжня богиня кохання. Ти мій вогняний фенікс, — він повів рукою в бік її волосся, що все ще палало в променях вечірнього сонця. — Твоя краса в поєднанні з твоїм гострим розумом — це найвибуховіша суміш, яку бачив цей світ. Та, від якої чоловіки втрачають розум лише від одного руху твого нігтя. До твоїх ніг падають шейхи, чиї гареми переповнені найгарнішими дівчатами планети…

Він зробив крок ближче, заглядаючи їй прямо в душу, і його тембр став тихішим, але в сто разів важчим, наче заколисуючи її сумніви.

— Ти не можеш просто відступитися від якогось чоловіка, Марі! Хіба є хоч один на цій землі, здатний тобі не підкоритися? Цей Марк — лише тимчасова заминка, проста фортеця, яка потребує правильної облоги. Тобі це під силу, чуєш? Тільки тобі. Його святенництво — це лише маска, і ти здереш її разом зі шкірою.

Марі опустила погляд на свій діамант, що тьмяно виблискував у сутінках.

— Один був... — беззвучно, майже нечутно відповіла вона.

— Я? Я — це інше. Ми з тобою зліплені з однієї глини, — Корал зробив паузу, і його погляд, холодний як морська безодня, неспішно ковзнув по ній, повертаючи їй відчуття власної винятковості. — А в парі завжди хтось один має бути головним. Ти ніколи не підкоришся жодному чоловіку. Бо ти, Марі... ти і є спокуса. Ти транслюєш її кожним помахом рук, кожним плавним вигином. Це твоя стихія, і ти в ній беззаперечна королева. Навіть якщо він удає, що не помічає тебе — він уже думає про тебе. Тож повертайся і візьми те, що належить тобі по праву.

Корал заговорив ще тихіше, і в його очах на мить спалахнуло зовсім інше, глибоке й приховане полум'я.

— Твоя робота з Алісою... вона бездоганна, Марі. Дякую тобі за це.

Марі здивовано підвела погляд, ловлячи цю рідкісну похвалу. Корал повільно підійшов до вікна, за яким догорали сутінки.

— Ця дівчина... вона починає подобатися мені все більше, — глухо продовжив він, майже не приховуючи моторошного захоплення у голосі. — Ти змінюєш її оболонку, але її суть... Вона дедалі сильніше нагадує мені мою померлу дружину. Для мене ніколи не мала значення лише бездоганна зовнішність, Марі. Головне — це дивовижна схожість їхніх характерів. Ця жорстка впертість під маскою ніжності, цей внутрішній вогонь. Хоча, якщо придивитися... зовні вони теж тепер трохи схожі. Особливо у правильному світлі. Саме тому ти мені потрібна. Саме тому ти його знищиш.

В її очах, щойно затуманених розгубленістю, спалахнула тиха, фанатична вдячність. Маніпуляція спрацювала бездоганно: Корал повернув їй віру у власну непереможність, водночас окресливши нову, ще більш небезпечну межу їхньої гри. Вона зробила крок уперед — і Корал відчув, як навколо неї починає згущуватися солодкий, отруйний туман, готовий будь-якої миті перетворитися на шторм.