ЧАСТИНА 3. «АДМІНІСТРАТОР ВІД БОГА» Розділ 1.

Марк виявився природженим стратегом. Посада адміністратора була для нього наче шахова партія, яку він вигравав щодня. Спокій, вихований роками читання книг, і вміння слухати творили дива. Колеги поважали його за справедливість, а найскладніші гості заспокоювалися після п'яти хвилин розмови. Він гасив конфлікти ще до того, як вони розгоралися, і Корал лише задоволено кивав, спостерігаючи за ладом у своєму володінні.

Аліса нарешті пізнала, що таке справжній спокій. Робота медсестрою в елітному медичному центру готелю не виснажувала — більшість обов'язків зводилася до вітамінних крапельниць для стомлених бізнесменів або допомоги дітям, що перегрілися на сонці. Решту часу вона проводила на березі, насолоджуючись морем, про яке так довго мріяла.

Дружба між Алісою та Марі стала справжнім відкриттям для обох. Марі, яка раніше здавалася холодною помічницею Корала, виявилася жінкою з невгамовною енергією та величезним колом знайомств по всьому узбережжю.

Будні гросмейстера

Для Марка хаос готельного життя був природним середовищем. Він бачив людей наскрізь, помічаючи мікроміміку, посмикування пальців, тон голосу. Тому, коли черговий клієнт вибухнув гнівом через те, що його вікна виходять на парк, а не на море, Марк уже знав, як діяти. Гість кричав так, що Асія, молода колега Марка, інстинктивно втягнула голову в плечі й ледь не втекла під стійку рецепції, паралізована страхом перед цим шквалом агресії.

Марк витримав паузу — ту саму, професійну, яка змушує крикуна відчути себе дурнем.

— Ходімо, я особисто покажу вам номер, — спокійно запропонував він. — Якщо після цього ви захочете засинати під гуркіт нічного клубу на першій лінії — ми поміняємо номер на морську сторону. Звісно, з невеликою доплатою.

Вони піднялися. Марк рішуче відчинив вікно, впускаючи в кімнату щільний, майже лікувальний аромат хвойного лісу. У кімнаті западала тиша, яку порушував лише шелест сосен. Марк тихо додав, що з іншого боку готелю вечорами починається справжнє пекло через дискотеки, а під вікнами якраз розвантажують машини для ресторану. Гість, який насправді мріяв лише про спокій після виснажливого багатогодинного перельоту, завмер. Лють зникла, поступившись сорому. Він почав ніяково виправдовуватися й перепрошувати.

— Вам нема за що перепрошувати передо мною, — спокійно зупинив його Марк, зазираючи прямо в очі. — Але ви сильно налякали мою колегу на рецепції. Буде справедливо, якщо ви перепросите її.

За десять хвилин інцидент було повністю вичерпано. Спустившись, клієнт не лише розсипався у вибаченнях перед Асією, а й залишив на стійці щедрі чайові для обох.

Коли гість пішов, колеги лише ошелешено перезиралися, подейкуючи, що це якась магія чи гіпноз. Наступного разу, коли вони залишилися наодинці, Асія все ще не могла вгамувати тремтіння в пальцях. Вона винувато підвела очі, чекаючи на сувору догану за непрофесіоналізм. Але Марк лише м'яко поклав долоню на стійку.

— Наступного разу не ховайся, Асіє, — тихо, без жодної краплі роздратування мовив він. — Люди — як дикі звірі. Вони миттєво відчувають твій страх і атакують сильніше. Нападай першою, але зброєю бездоганної вихованості. Ти — обличчя цього місця, а я завжди прикрию твою спину.

Дівчина вдячно кивнула, і в її погляді Марк прочитав дещо значно цінніше за гроші — абсолютну лояльність. Він не шукав особистої вигоди, але знав, що порядок на рецепції має бути залізобетонним. Готель Корала мусить працювати як швейцарський годинник.

Корал зробив для них із Алісою занадто багато: витягнув із кошмару, пов'язаного з Волканом, дав безпечний притулок, забезпечив роботою, про яку інші могли тільки мріяти. Марк відчував колосальний, майже священний обов'язок перед цим чоловіком. Кожен задоволений гість, кожен розв'язаний конфлікт були для Марка можливістю довести, що Корал не помилився, коли протягнув їм руку допомоги. Він був готовий викладатися на максимум, аби повернути цей борг честі.

Тонка огранка

Поки Марк завойовував авторитет на рецепції, Аліса дедалі більше часу проводила в компанії Марі. Аліса заворожено дивилася на неї. Вона щиро захоплювалася цією жінкою — її бездоганною поставою, вмінням триматися в будь-якому товаристві та тим легким, ледь відчутним шлейфом дорогих парфумів, який завжди залишався після неї. Поруч із Марі Аліса почувалася маленькою дівчинкою, яку нарешті впускають у дорослий, красивий світ.

Їхні зустрічі за кавою в лаунж-зоні або спільні поїздки в місто все менше скидалися на звичайні посиденьки подруг. Марі діяла м’яко, майже непомітно, наче досвідчений скульптор, який відсікає від Аліси її колишню простоту. Вона ніколи не казала, що Аліса виглядає погано. Навпаки, кожна її порада була загорнута в обгортку витонченого компліменту.

— Люба, у тебе дивовижна шкіра, але це південне сонце надто підступне, — Марі підсунула до неї флакон із дорогою сироваткою під час чергового візиту до спа-центру. — Тобі потрібен особливий догляд. Дівчина з твоїм статусом у цьому готелі не може дозволити собі виглядати втомленою.

Аліса, яка все життя звикла думати про інших і мріяла лише про те, як допомагати знедоленим, почувалася ніяково в оточенні цього кричущого люксу. Але Марі не збавляла обертів. Проходячи повз закритий ювелірний бутик готелю, вона раптом зупинилася, тягнучи Алісу за руку до вітрини, де на оксамиті виблискували діаманти.

— О, подивись на ці сережки! Чиста платина. Приміряй, просто заради цікавості. Вони так пасуватимуть до твоїх очей... Тим паче, у мене тут величезна персональна знижка, власник бутику — мій хороший знайомий. Тобі це нічого не коштуватиме, але Марк просто втратить мову, коли побачить тебе ввечері.

Тому, коли важкі платинові сережки торкнулися її мочок, Аліса не відчула небезпеки. Навпаки, їй здалося, що цей блиск додає їй тієї впевненості, якої так бракувало раніше. Вона посміхнулася своєму відображенню, відганяючи слабкий голос сумніву десь на задвірках свідомості. Якщо Марк так важко працює, щоб віддячити Коралу, то й вона має відповідати цьому місцю.