Розділ 11. Екран правди 

Коли Аліса, бліда, розгублена й загорнута в халат, наче в тонку броню, зустріла в напівтемному коридорі трюму Корала, він не виглядав як владний, холодний маніпулятор. У його глибоких очах промайнула справжня тривога. Олігарх надто добре знав, на що здатний Волкан у своєму брудному, дикому азарті, і перспектива кримінального «нещасного випадку» чи скандалу на власній яхті йому зовсім не подобалася.

— Алісо, заспокойтесь, — тихо, але дивовижно м'яко сказав він, обережно підтримуючи її за тремтячий лікоть. — На «Aurelia» ніхто не зникає безслідно. Ми знайдемо його. Океан навколо нас здається безмежним і загрозливим, але цей корабель повністю під моїм контролем. Вашому чоловікові нічого не загрожує, поки я тут.

— Навіщо... навіщо ми взагалі погодилися на це свято? — її голос зірвався на хрипкий шепіт. Дівчина міцно обхопила себе руками, намагаючись вгамувати внутрішні дрижаки. — Я з самого початку відчувала... це відкрите море, ці люди. Я сама в усьому винна, Марк хотів залишитися в готелі! Якщо з ним щось сталося через мою дурість...

Корал зупинився, змушуючи її подивитися на себе. У коридорі панувала напівтемрява, і його обличчя здавалося висіченим із мармуру.

— Не картайте себе за чуже безумство, Алісо, — вимовив він, і в його тоні знову проглянуло те саме дивне, майже релігійне шанування її чистоти. — Ваша віра в людей і ваша чутливість — це не слабкість. Це рідкісна витонченість, якої тутешні вовки ніколи не мали. Ви як кришталь серед кругляків. Обіцяю вам, Марк повернеться до вас цілим і неушкодженим. Ходімо.

Вони швидко обійшли пустельну верхню палубу, зазирнули в ресторан, де вже прибирали офіціанти, але Марка ніде не було. Аліса була вже на межі істерики, коли з густої тіні бару вийшов Волкан. Він занадто відверто удавав, що нічого не знає, але його обличчя просто пашіло радістю, а в очах горів хижий, тріумфуючий вогник. У руках він тримав пляшку дорогого шампанського.

— О, шукаєте нашого втікача? — голосно засміявся він, вистріливши пробкою прямо в темний океан. — Корал, друже, ну що ти мучиш жінку? Навіщо ці кавалерські прогулянки трюмами? У тебе ж на капітанському містку є камери. Один погляд на монітор — і ми побачимо, де наш «святий» Марк шукає свій солодкий торт. Який, до речі, так і залишився на кухні!

Вони піднялися в рубку. Аліса ледь дихала, до крові стискаючи пальцями край халата. Корал, не гаючи ні секунди, наказав капітану вивести записи й швидко прокрутив останні пів години.

— Ось він, — сухо кивнув господар яхти, вказуючи на монітор.

На екрані було чітко видно, як Марк іде темним службовим коридором за тією самою кучерявою брюнеткою в чорній сукні. Вони підходять до дверей ізольованої комори. Лейла обертається, грайливо посміхається Марку, і він... теж посміхається їй у відповідь. Тією самою теплою, м'якою посмішкою, яку Аліса вважала виключно своєю. Марк галантно пропускає дівчину вперед, переступає поріг, і важкі сталеві двері за ними зачиняються.

В цю мить для Аліси світ тріснув навпіл. На неї накотилася хвиля справжньої, некерованої паніки та істерії. Минуле — потворне, брудне минуле, де її багато разів жорстоко, цинічно зраджували, — миттєво стиснуло горло крижаними пальцями. Всі старі шрами розкрилися. Марк, якому вона відкрила душу, якому так безмежно довіряла і вважала своїм порятунком, виявився точно таким же, як і всі інші. Він просто дочекався, поки вона засне від снодійного, щоб піти за іншою.

— Ого! Оце так поворот! — Волкан театрально сплеснув руками, ледь стримуючи переможний регіт і наливаючи шампанське в келих. — Ціла ніч у закритій коморі з Лейлою? Алісо, люба, випийте, вам це зараз знадобиться. Схоже, ваш скромний чоловік вирішив, що звичайний десерт — це занадто просто для такого вечора!

Аліса відчула, як палубна підлога буквально йде з-під ніг. Розум відмовлявся слухатися, у вухах пульсував її власний крик, а перед очима все ще стояв кадр з монітора: усміхнений Марк, який заходить у темряву слідом за чужою жінкою.