Розділ 10. Оксамитова пастка

Аліса стала справжньою зіркою вечора. Сукня кольору морської хвилі, обрана за порадою Марі, ідеально пасувала до нічних відблисків води й вигідно вирізняла її з-поміж інших гостей. Марк помітив, як навіть холодний, зазвичай неприступний Корал кілька разів затримував на ній свій аналітичний погляд. У підсумку олігарх не втримався. Підійшовши до них із келихом, він ледь помітно вклонився Алісі й промовив своїм низьким, оксамитовим голосом:

— У вас рідкісний дар, Алісо. Ви не просто прикрашаєте цю сукню — ви наповнюєте її змістом. У сучасному світі жінки надто часто дбають про зовнішній блиск, забуваючи, що справжня розкіш — це те, що всередині. У ваших очах є історія, яку хочеться читати.

Цей комплімент вразив Марка. Складалося стійке враження, що Корала взагалі не цікавить банальна жіноча краса, він був вище цього. Його цікавив виключно внутрішній світ — крихкість, страхи, душевні злами. І те, що він розгледів це в Алісі, змусило Марка внутрішньо здригнутися від передчуття небезпеки. У погляді олігарха вперше промайнуло щось схоже на щире захоплення, змішане з гіркотою якихось давніх, ретельно похованих спогадів.

— Шкода, що Марі не прийшла, — прошепотіла Аліса, притулившись до плеча Марка під час повільного танцю, коли Корал відійшов. — Вона була б так рада бачити, як мені личить цей образ.

Марк лише сильніше притиснув її до себе. Він теж думав про це: чому Марі, яка так активно допомагала Алісі зі стилем і втиралася в довіру, раптом пропустила таке свято? Це не було випадковістю.

Ближче до опівночі, коли яхта вийшла у відкрите море і вогні берега перетворилися на ледь помітну, тонку смугу, Аліса раптово відчула дивну, свивинцеву важкість. Повіки стали наче налиті чавуном. Вона спробувала списати це на насичений день і надлишок емоцій, але Марк, помітивши, як вона злегка похитнулася, миттєво насторожився. Вона майже нічого не пила, окрім того «особливого авторського коктейлю», який Волкан занадто наполегливо, з масним блиском в очах, запропонував їм наприкінці вечора.

— Я зовсім... знесилена, — ледве видихнула Аліса, міцно тримаючись за його руку, бо ноги її вже не слухалися.

— Ходімо, люба. Нам підготували каюту. Тобі треба відпочити.

Волкан, який уважно спостерігав за ними здалеку з келихом у руці, помітивши їхній рух, ледь помітно й задоволено кивнув капітану.

Марк завів Алісу до розкішної каюти, оздобленої світлим деревом і натуральним шовком. Щойно її голова торкнулася подушки, як дівчина миттєво поринула в глибокий, неприродно міцний сон. Її дихання стало занадто рівним, а обличчя здавалося блідим у приглушеному світлі нічника.

Марк сів на край ліжка, повільно знімаючи піджак. Зловісна тиша каюти буквально тисла на вуха. Яхта майже не гойдалася, але він чітко знав: вони в самому центрі відкритого моря, повністю відрізані від усього світу.

Раптом нічну темряву розрізало різке, холодне світло — екран телефону в кишені піджака яскраво спалахнув. Повідомлення від Волкана:

«Друже, ви втекли занадто рано! Залишив для вас із Алісою по шматку нашого фірмового торта. Зайди за ними негайно на кухню, інакше серйозно ображуся — таку кондитерську розкіш не можна ігнорувати!»

Марк швидко черкнув на клаптику паперу записку: «Я пішов по солодкий сюрприз на кухню», залишив її на столику і вийшов.

Він повернувся до ресторану, але Волкана там уже не було. Натомість біля барної стійки його зустріла та сама брюнетка з ранкового ресторану. Зі своїм фірмовим зухвалим поглядом вона мовчки кивнула в бік службових приміщень:

— Він просив передати це особисто. Йдіть за мною.

Вона повела його вглиб темних коридорів до дверей ізольованого складу. Як тільки Марк переступив поріг, дівчина різко відступила назад, а її обличчя вмить змінилося. Важкі металеві двері зачинилися з глухим, залізобетонним клацанням, залишаючи Марка в пастці. Магнітний замок заблокувався. Ключі й доступ залишилися з іншого боку.

Марк відчув, як серце зрадницьки калатає об ребра, але зовні його обличчя залишилося холодним, як лід. Пастка зачинилася. Він швидко оцінив ситуацію: глухі стіни, залізо, цілковита тиша. Справжня металева пастка.

Але раптом ситуація зробила абсурдний віраж. Зірвавшись з місця, Лейла перелякано кинулася до Марка. Вона вчепилася в нього, наче він був єдиним рятівним плотом у штормовому морі, і міцно обхопила його шию руками.

​— Мені так страшно... Марку, я боюсь! — ковтаючи слова від уявного чи справжнього переляку, запричитала вона, ховаючи обличчя на його плечі.

​Марк на мить заціпенів. Він відчув, як до нього притискається гаряче тіло жінки, яка вся тремтіла. На ній не було нічого, крім легкої, майже невагомої чорної сукні, і він виразно відчував шалений стукіт її серця.

Дівчина підняла на нього великі, повні сліз очі. Її чорні кучері розсипалися по плечах, і в цьому замкненому просторі вона виглядала ще більш схожою на ту «ідеальну жінку», про яку він необачно згадав за ранковою кавою.

А в цей час у каюті... Аліса раптово розплющила очі. Сон був важким, каламутним, але дика спрага виявилася сильнішою за дію снодійного. Вона сіла на ліжку, важко дихаючи. Обернулася, щоб попросити у Марка води, і побачила лише порожнечу на сусідній подушці.

— Марку?.. — тихо покликала вона в напівтемряву.

Відповіддю була лише глуха тиша і ледь чутний, вібруючий гул двигунів яхти. Вона встала, відчуваючи легке запаморочення, і помітила на столику записку. Рядки розпливалися перед очима: «Я пішов по солодкий сюрприз на кухню».

Серце стислося від раптового, крижаного передчуття лиха. Щось було не так. Занадто солодкою була ця ніч. Аліса поспіхом накинула халат і, перемагаючи слабкість у ногах, вийшла в темний коридор трюму.