Розділ 9. Трап у невідомість

Сонце вже майже сховалося за обрій, розфарбувавши небо в криваво-золоті, тривожні тони, коли Марк і Аліса підійшли до причалу. Величезна біла яхта Корала — «Aurelia» — сяяла агресивною ілюмінацією. З верхньої палуби линула приглушена жива музика: саксофон м'яко, майже інтимно переплітався зі зловісним шумом прибою.

Аліса виглядала приголомшливо. Сукня кольору глибокої морської хвилі ідеально підкреслювала її витончену фігуру, а легка засмага робила обличчя свіжим та відпочилим. Вона міцно тримала Марка за руку, і він чітко відчував, як її пальці злегка тремтять — чи то від прохолодного вечірнього бризу, чи то від передчуття цього розкішного, але чужого вечора.

— Ти готовий? — прошепотіла вона, коли вони ступили на лакований дерев'яний трап.

— Поки ти зі мною — готовий до всього, — тихо усміхнувся Марк, поправляючи піджак і намагаючись передати їй залишкову впевненість.

На палубі їх зустрів Волкан. Він уже встиг перекинути кілька келихів міцного алкоголю, тому виглядав максимально розкутим, галасливим і доброзичливим.

— О-о-о! Яка пара! — вигукнув він, широко простягаючи руки для обіймів. — Алісо, ви сьогодні затьмарили всі зорі над Туреччиною! Марку, бережи її, бо гості вмить забудуть, що сьогодні моє свято!

Гостей на борту виявилося небагато — близько двадцяти людей. Чоловіки в дорогих смокінгах, жінки у вишуканих вечірніх вбраннях. Навколо панувала невимушена, сита атмосфера багатства. Сам Корал стояв трохи осторонь, біля перил капітанського містка, і відсторонено розмовляв із якимось сивим чоловіком. Побачивши Марка, він лише ледь помітно підняв свій келих на знак холодного вітання.

— Прошу, пригощайтеся! — Волкан пафосно вказав на довгий стіл із делікатесами та крижаним шампанським. — Музика, море і ніяких турбот. Сьогодні ми просто святкуємо!

Яхта легко, майже непомітно здригнулася — потужні двигуни запрацювали безшумно, наче підводний звір. Причал разом із береговою лінією почав повільно й невідворотно віддалятися. Аліса з захопленням дивилася на воду, спостерігаючи, як далекі вогні берега перетворюються на маленькі, згасаючі іскри.

Марк іще раз уважно оглянув натовп. Усе навколо здавалося надто ідеальним, щоб бути правдою. Але раптом його погляд зачепився за постать дівчини біля барної стійки — вона стояла спиною до них. Чорне кучеряве волосся. Важкі пасма, що спадали на плечі. Це була вона. Та сама брюнетка з ранкового ресторану.

Коли дівчина повільно повернулася, Марк відчув, як серце на мить пропустило удар. Дивним і по-справжньому моторошним було інше: на ній була вечірня сукня, яка за своїм кроєм, текстурою та кожним вигином була майже ідентичною до сукні Аліси. Тільки вугільно-чорного, траурного кольору. Копія і оригінал. Світло і тінь.

— Я бачу, Волкан дуже старався зробити цей вечір... незабутнім для вас, — тихо промовив Корал, з'явившись поруч із Марком так раптово, наче виростав із самої нічної тіні. Його погляд був байдужим, але влучним. — Цей вульгарний фокус із чорною сукнею — цілком у його стилі. Наш іменинник вважає себе великим шахістом, хоча ледь вміє ходити пішаками. Він надто буквально сприйняв ваші ранкові слова й вирішив матеріалізувати вашу фантазію.

Марк перевів погляд з дівчини біля бару на Корала. Обличчя колишнього інтерна залишалося кам'яним, хоча всередині все кричало про небезпеку.

— Чому ви дозволяєте йому це на своєму борту?

— Тому що мені нудно, Марку, — просто й чесно відповів олігарх і ледь помітно кивнув у бік носа яхти, де Волкан уже крутився біля Аліси, наполегливо підливаючи їй напій у келих. — Вечір обіцяє бути довгим. Яхта вже набрала хід, берега більше не видно. Волкан закинув свою наживку, яку ви самі йому вранці необачно пообіцяли. Подивимося, хто з вас першим піде на дно.

Марк зрозумів: гра остаточно перейшла на рівень виживання. Спокуса й пастка стояли всього в кількох метрах від нього, Волкан уже затискав Алісу розмовами, а сама вона ще нічого не підозрювала, засліплена нічною красою відкритого моря.