Розділ 7. Запрошення на «Титанік»

Погода була бездоганною — з тих засліпливо-світлих днів, які в трилерах зазвичай передують катастрофам. Марк та Аліса повільно гуляли вздовж пляжу, тримаючись за руки. Хвилі м'яко лизали золотавий пісок, а теплий вітер приносив із гавані солодкуватий запах солі та дорогого пального.

Проходячи повз набережну, вони зупинилися біля дерев’яної лави. Навпроти, просто біля самої води, на гладких каменях сиділи дві великі, жирні морські чайки. Вони вичікувально дивилися на гладку жінку, яка сиділа на лавці й неохайно їла донер. Шматочки м'яса та крихти лаваша раз у раз падали з її рук прямо на бруківку.

Одна з чайок, розправивши велетенські білі крила, з криком кинулася вперед, збираючись підібрати здобич у польоті. Але раптом із густої крони пальми каменем упала маленька сіра ворона. Вона з шаленим хрипким карканням накинулася на чайку прямо в повітрі, б'ючи її дзьобом і крилами. Велика птаха злякано відсахнулася. За мить чайка спробувала зайти на посадку знову, але ворона люто повторила атаку, буквально виставивши хижака з території. Зрештою, горда морська чайка капітулювала й полетіла геть, а маленька ворона гордо приземлилася на камінь і швидко склювала залишки їжі.

Аліса здивовано провела птаху поглядом і міцніше стиснула пальці Марка.

— Треба ж таке... — тихо промовила вона. — Така маленька, а виявилася сильнішою за цього велетня.

Марк нічого не відповів, але всередині в нього щось тьохнуло. Він дивився на ворону, яка щоправда відвоювала своє, і бачив у ній себе.

Саме в цей момент їхню ідилію зруйнував знайомий голос. Волкан виринув ніби з-під землі, перегородивши їм дорогу біля самого входу до гавані.

— Марку! Алісо! Якраз вас і шукав! — вигукнув він, широко й занадто білозубо всміхаючись. — Завтра у мене день народження! Невелике свято, лише для найближчих.

Він експресивно жестикулював у бік гавані, де на лазуровій воді поважно погойдувалася велетенська біла яхта Корала, яка вже зараз, попри денне світло, наче виблискувала золотавими вогнями дорогого лаку та хрому.

— Корал люб'язно дозволив мені відсвяткувати на своїй красуні. Буде жива музика, найкращі кухарі, вишукані колекційні вина... Нас буде небагато, чоловік двадцять, тільки свої. Зробіть подарунок іменинникові, приходьте.

Марк миттєво відчув знайомий, липкий укол тривоги під ребрами. «День народження? Чому цей виродок нічого не сказав про це зранку, за кавою?» — панічно прорахував у голові Марк.

Але водночас логіка, яка зараз грала проти нього, підсовувала заспокійливі аргументи. Яхта Корала — це територія людини занадто високого статусу. Олігарх ні за що не дозволить брутальних витівок чи криміналу на своєму власному судні під прицілом камер. Двадцять свідків — це занадто великий натовп для відкритого нападу чи шантажу. До того ж Аліса ще в перший день так захоплено мріяла про морську прогулянку.

Дівчина подивилася на Марка з надією, її очі справді засяяли при погляді на розкішну білу яхту. Вона так довго жила в страху, що цей блиск на мить засліпив її обережність.

— Марку, це звучить просто чудово... — тихо мовила вона, опустивши плечі. — Ми ж ненадовго, правда?

— Звісно, ненадовго! — миттєво підхопив Волкан, задоволено звужуючи очі. — Пройдемося вздовж узбережжя, подивимося на захід сонця — і назад. Ну що, по руках?

Марк пильно глянув у обличчя Волкана, намагаючись розгледіти фальш, а потім перевів погляд на дзеркальну гладінь моря, де спокійно відпочивала біла субмарина олігарха. Він усім своїм нутром відчував, що добровільно заходить у чергову, набагато витонченішу пастку. Але правила гри вже були прийняті. Цього разу він збирався переграти їх на їхньому ж полі й вивести Алісу неушкодженою.

— Добре, Волкане. Ми прийдемо, — рівно відповів Марк і змусив себе додати: — З прийдешнім днем народження.