Розділ 6. Наживка проковтнута

Ранок почався саме так, як вони й домовлялися: аромат свіжої кави, легкий морський бриз і компанія Волкана та Корала. Проте Марк швидко помітив дивну, майже механічну закономірність.

Щоразу, коли на столі з'являлася нова порція еспресо чи вишуканий десерт, їх приносила інша дівчина. Всі як на підбір: молоді, неймовірно вродливі, з бездоганними посмішками й кокетливими поглядами, які затримувалися на Марку трохи довше, ніж того вимагав професійний етикет.

Волкан щоразу розквітав, представляючи чергову офіціантку з неприхованим, масним азартом у голосі:

— Ну як вона тобі, Марку? Справжня квітка, чи не так?

Коли Марк укотре байдуже відповів коротким «мабуть», Волкан не зміг приховати щирого розчарування. Його плечі ледь помітно опустилися, а в очах промайнуло збентеження стратега, чий план із тріском провалюється на очах.

У цю мить Марк усе зрозумів. Весь цей «парад красунь» був ретельно зрежисованою виставою. Його намагалися звабити, намацати слабке місце в його залізобетонній броні, відвернути увагу.

Ця думка не роздратувала його — навпаки, викликала ледь помітну, зверхню посмішку. Якщо Волкан і Корал витрачають стільки зусиль на ці марні спроби, значить, вони досі не сприймають Алісу як реальну загрозу. А поки вони зайняті пошуком ідеальної приманки для нього, вона перебуває в повній безпеці. Він зробив ковток гіркої кави, відчуваючи дивну перевагу: вони грали в банальне хіхікання, а він грав за життя тієї, хто була йому дорожчою за всіх «красунь» світу.

Щоб трохи розрядити атмосферу й перевести подих, Корал неспішно повернув розмову в інше русло. Його оксамитовий голос лився плавно, наче коштовне вино.

— Марку, ви вперше в наших краях, тож не варто обмежувати себе лише стінами мого готелю. Туреччина вміє дивувати тих, хто вміє бачити. Я б наполегливо радив вам узяти автомобіль і відвідати Памуккале. Це унікальне місце. Білосніжні травертинові тераси, наповнені термальною водою... Коли стоїш там, здається, що сам час зупинився, застиг у кришталевій чистоті. Там відчуваєш вічність. Прекрасна локація для того, щоб побути наодинці зі своїми... справжніми бажаннями.

Волкан невдоволено пирхнув у свою чашку, ледь не розхлюпавши каву, і вставив свої п'ять копійок:

— Ой, Корале, ну яка вічність, які камінці? Навіщо марно витрачати дорогоцінний час на ці білі гори? Марку, слухай мене, справжній кайф — це дайвінг! Оце круто, це для чоловіків. Опускаєшся на глибину, навколо темрява, тиск, адреналін зашкалює... Ти наодинці з безоднею, і ніхто не бачить, що ти там робиш на глибині. Розумієш, про що я?

Корал тонко, ледь помітно посміхнувся, оцінивши натяк свого друга про приховані від чужих очей місця. Марк лише кивнув, фіксуючи кожне слово, але його погляд уже вихопив нову фігуру, що наближалася до їхнього столу.

Коли до них підійшла інша дівчина — висока брюнетка з розкішним каскадом важких чорних кучерів і зухвалим, майже викличним поглядом — Марк цього разу не відвів очей. Навпаки, він навмисно на мить затримав погляд на її тонкій талії, а потім повільно перевів його на Волкана.

— А ця... — Марк зробив невелику паузу, наче смакуючи момент. — Знаєш, Волкане, а вона нічого. Цікавий типаж. Чорне кучеряве волосся... зовсім не схожа на мою Алісу. Повна протилежність.

Волкан завмер із піднесеною до рота чашкою. Його очі миттєво спалахнули хижим тріумфом. Він ледь не підскочив на стільці від радості — невже неприступна фортеця нарешті дала тріщину?

— О-о-о! — протягнув він, розпливаючись у небезпечній, задоволеній посмішці. — Нарешті ти заговорив як нормальний чоловік, а не як святоша! Різноманіття — це сіль життя, мій друже!

— Можливо, — зітхнув Марк, додаючи в голос густу нотку удаваного жалю. — Я б із нею познайомився трохи ближче, чесно. Але, на жаль, це неможливо. Статус «одруженого чоловіка на відпочинку» зв'язує по руках і ногах.

Корал, який до цього незворушно спостерігав за морським горизонтом, повільно повернув голову. Його тонкі пальці на мить зупинилися на масивному персні. Він вивчав Марка дуже уважно, скануючи кожну мікроміміку обличчя колишнього інтерна. Для витонченого розуму Корала цей раптовий «злам» міг здатися занадто швидким, але азарт мисливця та нудьга відсутності суперників почали переважати над обережністю. Наживка пахла занадто солодко.

— Правила існують виключно для того, щоб їх обходити, Марку, — тихим, майже зміїним тоном промовив Корал, і в його очах блиснув небезпечний вогник. — У моєму закладі «неможливе» — лише питання правильного часу та місця. Якщо джентльмен чогось щиро бажає, стіни готелю можуть стати абсолютно непроникними, а свідки — сліпими й німими. — Ну, не знаю, — Марк хитро всміхнувся, одним ковтком допиваючи залишки кави. — Поки що все це лише суха теорія. Дякую за розмову й каву, панове. Мені час повертатися до дружини.

Він підвівся і пішов геть, чітко відчуваючи спиною жваве, напружене шепотіння, що миттєво вибухнуло за його столом.

Марк ішов довгим мармуровим коридором і ледь стримував переможну посмішку. Він щойно власноруч дав їм хибну ціль. Тепер вони зосередять усі свої сили, ресурси й увагу на тому, щоб підсунути йому цю брюнетку. Вони свято віритимуть, що повністю контролюють його слабкість, тоді як насправді Марк щойно виграв дорогоцінний час і технічно відвів головний удар від своєї Аліси.