Розділ 5. Сніданок у «Раю»

Марк повернувся до номера з гордо піднятою головою. Він обережно штовхнув двері ногою, тримаючи піднос із кавою, круасаном та тією самою трояндою, що вже встигла стати німим свідком його тріумфу.

Аліса щойно прокинулася. Вона сиділа на ліжку, розпатлана, зі світлими пасмами, що вибилися з кіс за ніч, і мружилася від яскравого морського сонця. Побачивши Марка, дівчина посміхнулася — тією самою посмішкою, про яку він щойно з такою гордістю розповідав Волкану.

— Сюрприз для моєї білої лебідки, — тихо мовив Марк, ставлячи піднос на край ліжка.

Він сів поруч, ніжно обійняв її і вдихнув знайомий аромат її волосся. Усередині все тріумфувало. Марк почувався захисником, який не просто вивів кохану жінку з пекла, а й зумів приборкати демонів минулого власною витримкою та залізною волею.

— Мені так приємно, Марку... — Аліса піднесла троянду до обличчя, обережно торкаючись пелюсток губами. — Ти вічно щось вигадуєш. То кава в ліжко, то ці сукні вчора. Мені іноді здається, що я опинилася в казці.

Марк тихо розсміявся, міцніше притискаючи її до свого плеча.

— Хто б казав про вигадки. Забула, як я з важкої зміни повертаюся? Піднімаюся сходами, втомлений, ледь ноги волочу, і раптом відчуваю цей неймовірний, теплий запах домашньої їжі. Йду по коридору й думаю: «Якому ж щасливчику так пощастило з дружиною? З якої це квартири йде?» А виявляється, що наші двері відчиняються, на порозі стоїш ти, а на кухні на мене чекає щось особливе, що ти приготувала. Оце — справжні сюрпризи.

Аліса посміхнулася, згадуючи їхнє колишнє затишне життя, але раптом її погляд наче згас. Вона відчула зміну в його настрої.

— Ти такий загадковий сьогодні, — прошепотіла вона, уважно вдивляючись у його обличчя. — Щось сталося? Ти зустрів когось там, унизу?

Марк на мить завагався. Чи варто було псувати цей ідеальний ранок згадкою про монстра? Але абсолютна впевненість у власних силах і свіжа перемога в словесній дуелі взяли гору.

— Зустрів Волкана в ресторані, — спокійно відповів він, розмірено гладячи її по плечу. — Він тут як гість власника готелю. Але не хвилюйся, люба. Ми поговорили... по-чоловічому. Він більше не становить загрози. Тепер ми просто сусіди, які п'ють каву зранку. Я тримаю все під повним контролем.

Аліса здригнулася, почувши це ім'я, і її обличчя вмить зблідло. Посмішка зникла, а пальці, що тримали стебло квітки, судорожно напружилися.

— Волкан... — її голос став тонким, майже беззвучним. — Марку, він не вміє «просто пити каву». Волкан — хижак. Якщо він тут, якщо він так легко змирився з поразкою і посміхається тобі — це означає лише одне: він готує пастку. Хто цей власник готелю, про якого ти згадав? Чому вони разом?

Марк відчув, як її тендітні плечі знову починають дрібно тремтіти, повертаючи її в той самий стан жаху, з якого він її витяг. Він лагідно, але міцно взяв її обличчя у свої долоні, змушуючи подивитися йому прямо в очі, і спробував передати їй свій спокій.

— Подивися на мене, маленька. Волкан — боягуз, коли стикається зі справжньою, холодною силою. Тут, у «Раю», він під наглядом свого друга Корала — витонченого аристократа, який надто дорожить репутацією свого закладу, щоб дозволити тут якісь дикі витівки. Ми будемо у всіх на виду. Щоранку я питиму з ними каву на терасі. Я бачитиму кожен їхній крок і прораховуватиму все наперед. Обіцяю тобі, ти в абсолютній безпеці. Він більше ніколи до тебе не торкнеться. Збирайся, нам треба змінити обставини. Поїдемо на екскурсію, подивимось місто.

Спокій Марка, його залізна впевненість врешті-решт передалися і їй. Аліса глибоко вдихнула повітря, повільно притулилася до його грудей і заплющила очі, щиро вірячи кожному його слову.

За годину вони вже були в дорозі. Старе місто Калєїчі зустріло їх спекотним подихом тисячолітніх мурів та лабіринтами вузьких, брукованих вулиць, що стрімко збігали вниз, до порту. Марк міцно тримав Алісу за руку, відчуваючи, як її пальці поступово розслабляються. Напруга ранку танула під палючим сонцем Анталії.

Гід — літній турець із проникливим поглядом — водив їхню невелику групу туристів повз реставровані османські особняки, завішані яскравою бугенвілією. Його голос звучав розлого й заколисуюче, наче давня казка. Він розповідав про величні ворота Адріана, зведені з білого мармуру на честь римського імператора, про набіги піратів, які колись ховалися в цих бухтах, та про візантійські шифри, висічені на старому камінні.

Аліса слухала, затамувавши подих. Історія цього міста, де століття нашаровувалися одне на одне, затягувала її, мов теплий вир. На якийсь час привиди минулого — і реальний, живий Волкан — відступили. Вона дивилася на шорсткі стіни древніх веж, на блакитне море, що виблискувало між будинками, і дихала на повні груди. Світ навколо здавався затишним, застиглим у часі, безпечним. Марк мав рацію: тут, серед сотень туристів та вікових споруд, ніщо не могло їй загрожувати. Вони розчинилися в натовпі, стали невидимками для свого страху.

Вони крокували глибше в лабіринт Калєїчі, тримаючись за руки, наче діти, що відшукали схованку від усього світу. Голос гіда віддалявся, перетворюючись на білий шум, а древні стіни, здавалося, розступалися, даруючи їм такий бажаний спокій. Аліса вперше за довгий час щиро сміялася, закинувши голову до сонця, а Марк дивився на неї з німим тріумфом переможця. Вони повністю розчинилися в пилу віків, забувши і про Волкана, і про власні страхи.

Вони не помічали, як старі, мальовничі вулиці навколо них поступово звужуються, сонце ховається за високі кам'яні склепіння, а тіні стають довшими й густішими. Старе місто приймало їх у свої обійми — красиве, величне і... глухе до чужих криків про допомогу. Лабіринт замкнувся.