Розділ 4. Небезпечна гостинність

Марк розслабив плечі, хоча кожна клітина його тіла залишалася напруженою, наче струна. Він обережно відсунув троянду вбік і накрив одну долоню іншою, ховаючи криваву подряпину від шипа.

— Що ж, якщо ви наполягаєте на старій дружбі, — промовив він із легкою, майже щирою усмішкою, — гріх відмовлятися від гарної кави.

Волкан просяяв. Він поводився так, ніби вчорашньої бійки, вибитих грошей і вечірніх погроз взагалі не існувало в природі. Він послужливо підсунув Марку кошик із випічкою, наче справді дбав про його сніданок.

— Ось це по-нашому! Марку, ти ж знаєш, я зла не тримаю. Гаряча кров, з ким не буває? Головне, що ми чоловіки й завжди можемо домовитися.

Корал мовчки спостерігав за цією сценою. Його погляд залишався спокійним, абсолютно відстороненим, але Марк відчував: цей чоловік помічає кожну найдрібнішу деталь — як тремтить пара над порцеляновою чашкою, як Марк уникає прямого зорового контакту з Волканом, як самотньо лежить зламана квітка на сліпучо-білій скатертині.

— Мій друг Волкан буває надто імпульсивним, — м'яко зауважив Корал, повільно відпиваючи каву. Його оксамитовий голос заколисував, присипляв пильність. — Але він правий в одному: у цьому світі цінуються люди з характером. Марі казала, що ви з Алісою шукаєте тиші. Сподіваюся, мій готель відповідає вашим очікуванням?

— Більш ніж, — відповів Марк, уважно спостерігаючи за мімікою Волкана. — Але я все ніяк не збагну, Волкане: ти приїхав сюди саме зараз? Яка неймовірна вдача — зустріти тебе в іншому готелі, в іншому місті, саме того ранку, коли я вийшов по каву.

Волкан гучно розсміявся, по-дружньому ляснувши Марка по плечу. Марк ледь стримався, щоб цупким рухом не скинути цю важку долоню.

— Кажу ж тобі — доля! До того ж я подумав: навіщо нам ворогувати? Ти забрав своє, я отримав хороший урок. Давай просто насолоджуватися сонцем.

Марк хитнув головою на знак згоди, але всередині в нього все похололо. Волкан занадто старався здаватися «своїм». Це була роль, яку той грав невміло, грубо, але наполегливо. Чого він хоче насправді? Кривавої помсти? Чи просто прагне знову підібратися ближче до Аліси?

— Кава в ліжко, квіти... — Волкан цинічно посміхнувся, оголивши зуби. — Скажи, Марку, у вас що, медовий місяць?

— Ні, — рівно відповів він. — Ми одружені вже понад два роки.

Волкан аж відкинувся на спинку крісла, широко розплющивши очі від подиву.

— Більше двох років — і ти досі бігаєш із трояндами? Та що вона тобі таке робить? Мені жодна жінка не цікава довше місяця. Який би там розкішний фасад не був, через тридцять днів він приїдається. Скажи чесно, ти їй зраджуєш? Хоч іноді? Ти ж здоровий мужик, у тебе є гроші, сила. Не кажи мені, що весь цей час харчуєшся тільки одним десертом.

Марк відчув, як глибоко всередині здіймається гаряча хвиля роздратування. Для Волкана будь-які стосунки були лише полюванням, де трофей миттєво втрачав цінність одразу після пострілу. Марк подивився на троянду — криваво-червону пляму на стерильному мармурі — і знову згадав Алісу, яка зараз мирно спала в їхньому номері.

— Тобі цього не збагнути, Волкане, — тихо, але зі сталевою твердістю відповів Марк. — Є речі, які не приїдаються. Коли ти знаходиш людину, яка є твоєю невіддільною частиною, тобі не захочеться шукати заміну. Це все одно що намагатися замінити власне серце, бо старе нібито набридло. Я ніколи їй не зраджував. І не збираюся.

Волкан гучно реготнув, ляснувши долонею по столу так, що тонка порцеляна жалібно дзінькнула.

— Ой, не сміши мене! Святіший за Папу Римського! Корале, ти чув це?

Корал нарешті відірвав погляд від своєї чашки. Його темні очі зустрілися з очима Марка. У цьому погляді не було глузування Волкана — там причаївся холодний, дослідницький інтерес, ніби олігарх щойно побачив рідкісний, унікальний експонат у своїй приватній колекції.

— Вірність — це надто рідкісна розкіш у наш час, — промовив Корал своїм низьким, оксамитовим баритоном. — Багато хто вважає її чеснотою, але дехто — лише відсутністю кращих пропозицій. Ви вельми цікавий чоловік, Марку.

Марк чітко відчув: за цими шляхетними словами криється щось набагато небезпечніше за звичайний комплімент. Волкан продовжував ухмилятися, але в його очах спалахнув хижий мисливський вогник. Він не просто не вірив Марку — він, схоже, сприйняв почуте як особистий виклик.

Марк повільно поставив чашку на блюдце і подивився прямо в обличчя Волкану. Тихо, але випускаючи назовні всю приховану силу.

— Знаєш, у чому твоя головна помилка, Волкане? Ти думаєш, що володіння тілом — це і є перемога. Але близькість через силу чи за гроші нічого тобі не доведе. Ти все одно залишаєшся в програші, бо ніколи не отримаєш того, що маю я. Ти можеш зламати людині кістки, але не змусиш її дивитися на тебе так, як вона дивиться на того, кого справді любить.

Волкан до хрускоту зціпив зуби, його обличчя миттєво потемніло від стримуваної люті. Він звик, що його бояться, але Марк не просто демонстрував безстрашність — він повністю знецінював усю «філософію сили», якою Волкан керувався роками.

Корал ледь помітно кивнув, наче безпристрасний суддя, що оцінив точність нанесеного удару. Волкан перехопив цей жест, і це роздратувало його ще дужче. Він зрозумів, що прямою, грубою силою тут, за цим столом, він нічого не досягне.

Марк помічив, як сліпа лють у погляді Волкана раптом поступилася місцем чомусь значно небезпечнішому — холодному, тверезому розрахунку. Він більше не збирався лізти з кулаками. Якщо фізична шкода не давала йому бажаної влади, він знайде спосіб змусити їх обох отруїтися сумнівами один в одному.

— Я піду, — Марк підвівся з-за столу, забравши каву, хрусткий круасан та червону троянду. — Аліса, мабуть, уже прокинулася.

— Звісно, йди, — кивнув Волкан, проводжаючи його важким поглядом. — Не змушуй таку жінку чекати.