Розділ 2. Біла лебідка

Місто зустріло їх оглушливим шумом ринків і пряними, густими ароматами. Турецький базар нагадував живий, галасливий організм, що дихав кардамоном, шафраном і гарячим цукровим сиропом. Продавці закликали покупців так пристрасно, наче від цього залежало їхнє життя, а кольорові скляні лампи над головами створювали химерну мозаїку тіней. Марк впевнено вів Алісу повз яскраві вітрини, але відмовити турецьким торговцям у цьому лабіринті було майже неможливо. Вони діяли як тонкі психологи, зчитуючи кожен рух приїжджих.

— О, подивіться на цю гурію! — перегородив їм дорогу літній турок у вишитій безрукавці, чиї очі сканували пару з професійною точністю. — Ефенді, твоя жінка — наче біла лебідка, що спустилася з гір. Їй не можна носити це сіре вбрання! Сюди, тільки поглянь!

Власник невеликої крамниці авторського одягу буквально затягнув їх усередину, де стіни тонули в м'яких сувоях шовку. Саме тут, серед різнобарв'я тканин, вони знайшли її — коротку сліпучо-білу сукню з невагомої тканини, що нагадувала пелюстки екзотичної квітки. Коли Аліса вийшла з примірочної, вона здавалася повітряною, наче ледь торкалася підлоги. Сукня ідеально підкреслювала її крихкість і ту внутрішню силу, яка вистояла під жорстоким тиском Волкана.

Марк збирався купити лише її. Але старий торговець уже розгортав перед ними наступну сукню — кольору стиглого інжиру, а за нею — ніжно-блакитну, як вранішнє море.

— Одну? — вигукнув турок, сплеснувши руками в удаваному розпачі. — Для такої вроди — лише одну сукню? Це гріх перед небом! Подивись, як біле вбрання підкреслює її чисту душу, а ця блакитна — її дикі, прекрасні очі!

Він без упину сипав компліментами, заворожуючи Алісу своєю східною красномовністю, частував їх густим гранатовим чаєм і фісташковим рахат-лукумом, від якого в роті ставало солодко до нудоти. Поки Марк намагався включити свій звичний раціональний розрахунок, Аліса вперше за довгі дні щиро, безтурботно сміялася. Ця емоційна облога закінчилася повною капітуляцією: розум Марка, затуманений бажанням бачити кохану щасливою, здався. Замість однієї сукні вони вийшли з крамниці з трьома великими пакунками. Наздогін торговець, приклавши руку до серця, безкоштовно вручив їм коробку традиційних солодощів та крихітний кришталевий флакон олійних парфумів із терпким ароматом жасмину.

— Ти в ній як ангел, — прошепотів Марк, коли вони нарешті вибралися з галасливих рядів, відчуваючи, як тепла гордість наповнює груди. Він переміг. Він одягнув свою жінку так, як вона того варта.

Потім він повів її до ювелірної лавки. Сонце вигравало на золотих ланцюжках і перстенях у вітринах. Марк довго благав її обрати щось — тонкий браслет чи сережки, що пасували б до її очей, які нарешті засяяли радістю. Він хотів залишити на ній видимий слід своєї турботи, матеріальне підтвердження того, що тепер усе буде інакше.

Але Аліса лише тихо похитала головою. Вона взяла його руку в свої й ніжно притулила до щоки.

— Ні, Марку. Мені не потрібне золото. Найдорожче, що в мене є, вже стоїть поруч. Твоя рука, що вивела мене з того пекла, — найкраща прикраса.

Марк сховав гаманець. Його чоловіче его прагнуло обдарувати її, засипати коштовностями, але серце розуміло: вона права. Ця відмова від золота робила її в його очах ще величнішою, очищеною від усього бруду, який вони залишили позаду.

Вони поверталися в готель пішки. В новій повітряній сукні Аліса йшла легко, біле вбрання розвівалося на свіжому морському бризі. Вона справді нагадувала білу пташку, що нарешті вирвалася з тісної клітки.

Коли сонце почало сідати, забарвлюючи бездоганний каррарський мармур готелю в ніжні рожеві тони, пара готувалася до вечора. Марк спостерігав за Алісою, яка крутилася перед великим дзеркалом, приміряючи куплені сукні. Вона була щасливою — і це була його головна, абсолютна перемога.