Розділ 6. Анатомія обману

Таксі мчало нічною трасою, розрізаючи фарами густу, маслянисту темряву. Марк сидів на задньому сидінні, міцно стискаючи в долонях золотий конверт. Очі його лихоманково блищали: він уже уявляв, як завтра вранці вони з Алісою підуть місцевими крамницями. Він занадто добре знав, як вона економить на кожній дрібниці, як відмовляє собі в усьому задля їхнього омріяного спільного майбутнього.

«Куплю їй найкращу сукню, — думав він, і на обличчі з'явилася мимовільна, тепла посмішка. — Вона буде сяяти. Вона забуде про ці злидні».

Але в глибині душі, десь під самим серцем, уже ворушився липкий, холодний страх. Це було те саме параноїдальне відчуття, яке переслідувало його з дитинства перед кожним життєвим ударом, — наче хтось невидимий стояв за спиною й дихав у потилицю, шепочучи: «Біжи. Це пастка. Тобі нічого не належить задарма». Салон старенької машини раптом здався йому занадто тісним, повітря — задушливим, а запах дешевого ароматизатора почав викликати легку нудоту. Передчуття катастрофи тиснуло на віски.

Щоб заглушити цей внутрішній голос, Марк вирішив заговорити з водієм — літнім чоловіком із порізаним глибокими зморшками обличчям, який упевнено тримав кермо.

— Важка у вас робота, батьку, — глухо почав Марк, подавшись уперед. — Цілу ніч на ногах, за кермом. Напевно, і відпочити до ладу не встигаєте?

Водій кинув швидкий погляд у дзеркало заднього виду, і його суворе обличчя трохи пом'якшало від несподіваного співчуття пасажира.

— Твоя правда, хлопче, — зітхнув старий, поправляючи козирок кепки. — Крутиш цей бублик від світанку до заходу, а копійка кривава. Спина німіє, очі від фар вилазять. Але що вдієш? Сім'ю годувати треба. А ви з дівчиною, бачу, на відпочинок приїхали? Гарна пара. Світла якась, не така, як ці тутешні павичі.

— Так, на відпочинок, — посміхнувся Марк, але пальці сильніше стиснули конверт. — Перший раз за стільки років вирвалися. Думали, просто море побачимо, а тут... готель такий сюрприз зробив. Лотерея. Адміністратор каже, що ми головний приз виграли. От, везу папери підписувати.

Старий водій раптом різко притишив приймач. У салоні запала тиша, яку порушував лише гуркіт старого двигуна.

— Лотерея? Від «Волкан Обсидіан»? — голос водія миттєво втратив доброзичливість, ставши сухим і жорстким. — Хлопче, ти з місяця звалився, чи як? Старий скнара Волкан за кожну ламану копійку готовій горло перегризти власному брату! Він персонал за людей не вважає, кожну крихту рахує, а ти віриш, що він безкоштовні гроші роздає?

Марк відчув, як усередині все стислося від недоброго передчуття. — Але мені сказали... Там сертифікат. Треба в центральне відділення банку підпис поставити, щоб транзакцію активувати. Терміново. Бо згорить.

Водій на мить відірвався від дороги і зареготав — але це був не добрий сміх, а похмурий, хрипкий регіт людини, яка занадто багато бачила бруду на цих вулицях.

— Банк?! Після шостої вечора?! — старий витер пальцем сльозу від сміху, який швидко переріс у важкий кашель. — Єдине «відділення», що працює в нашому місті в таку пору, — це морг, хлопче. Або якесь ліве підпілля для багатіїв. Тебе просто виманили з готелю, як останнього дурника. Забрали з шахівниці, щоб не заважав.

Ці слова вдарили Марка в груди з силою залізничного тарана. Кров миттєво відхлинула від обличчя, залишивши смертельну блідість. Позолочений конверт у руках раптом став липким, брудним і важким, наче шматок іржавої арматури. Перед очима попливли картинки: порожній VIP-зал, пригасле світло, зниклі офіціанти й Аліса... Його беззахисна Аліса, яку він сам — власними руками! — залишив там. Його навмисно відіслали.

— Повертайте! — оскаженіло крикнув Марк, майже перевалившись через переднє сидіння і вчепившись у плече водія. — Повертайте в готель! Прямо зараз! Тисни на всю, батьку, благаю! Там моя дружина!

Старий, матюкнувшись від несподіванки, круто вивернув кермо. Шини шалено завищали на нічному асфальті, залишаючи чорні смуги, і машина, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, рвонула назад — у бік готелю, над яким уже збиралися стерв'ятники.