Розділ 4. Безкоштовний сир

Аліса ледь встигла зайти до номера, як у двері ввічливо, але наполегливо постукали. На порозі стояв старший адміністратор у бездоганно випрасуваному фраку, тримаючи в руках срібну тацю, на якій лежав щільний конверт, що виблискував важким золотим тисненням.

— Пані Алісо, пане Марку, добрий вечір! — посильний привабливо й вишколено вклонився. — Маю за честь повідомити, що ваша пара стала переможцем нашої щотижневої внутрішньої лотереї. Адміністрація «Волкан Обсидіан Ноар» випадковим чином обирає номери серед нових гостей, щоб зробити їхній відпочинок незабутнім.

Марк, який щойно повернувся з рецепції, застиг у коридорі від несподіванки. Його русявий чуб був розпатланий, а на обличчі ще тримався слід втоми від з'ясування екскурсійних маршрутів.

— Лотерея? — він здивовано переглянувся з Алісою. — Але ми ніде не реєструвалися. І що за приз?

— Головний приз, панове, — урочисто, майже театрально промовив адміністратор, не зводячи з них професійно-люб'язного погляду. — Ексклюзивна вечеря у закритій VIP-залі нашого ресторану з індивідуальним авторським меню від шеф-кухаря. А також — спеціальний грошовий сертифікат, який повністю покриває всі ваші додаткові витрати на території готелю. Це наш спосіб висловити вдячність за те, що ви обрали саме нас.

Коли за адміністратором зачинилися двері, Марк широко, по-дитячому усміхнувся. Його обличчя, обвітрене й засмагле, миттєво розгладилося. Очі спалахнули тим особливим вогнем людини, яка вперше в житті отримала щось задарма, не проливши за це відра поту.

— Алісо, ти чуєш?! — він підхопив конверт із таці, крутячи його в руках. — Скільки ми гарували цей клятий рік... Тонни бетону, арматура, чергування, твої нічні зміни в приймальному, коли ти ледь на ногах трималася... І ось — доля нарешті згадала про нас! Посміхнулася!

Аліса дивилася на Марка. Його щира, непідробна радість була такою затишною й заразливою, що її власна тривога, викликана огидною зустріччю з Волканом у холі, на мить здалася дурним перебільшенням. Вона звикла покладатися на його чоловічу розсудливість. Якщо Марк вірить, що це чиста удача — значить, так воно й є. Не може ж цей розкішний світ бути суцільною пасткою?

— Так, любий, це справжнє диво, — вона підійшла ближче й ніжно стиснула його велику, шорстку долоню, на якій біліли шрами від будівельних інструментів. — Ти правий. Ми це заслужили. Як ніхто інший.

Адміністратор залишив їх у полоні солодких, заколисуючих ілюзій. Аліса навіть не запідозрила підступу. Для неї це був просто щасливий квиток, компенсація неба за бідне дитинство. Вона не знала, що за кожне каліграфічне слово в цьому конверті вже заплачено чужим, хижим, тваринним інтересом.

— О шостій вечора ми маємо бути в ресторані, — Марк підняв золотий конверт над головою, наче бойовий трофей. — Вдягай свою найкращу сукню, Алісо. Сьогодні ми не будемо почуватися злидарями. Сьогодні ми будемо справжніми господарями цього вечора.

Аліса сторіччями стояла перед дзеркалом у ванній кімнаті. Вона дістала з валізи ту саму сукню — довгу, ніжно-кремову, кольору стиглого мигдалю, на яку вони відкладали гроші кілька місяців поспіль. Куплена для весілля найкращої подруги, в умовах цього пафосного готелю вона раптом набула іншого, майже королівського статусу.

Аліса не любила складного, штучного макіяжу. Вона лише злегка підкреслила лінію брів і нанесла на губи світлу, напівпрозору помаду, що робила її обличчя ще ніжнішим, беззахиснішим. Сукня була простою, без вульгарних блискіток чи глибоких розрізів, але вона облягала її струнку фігуру так бездоганно, що дівчина сама здивувалася власному відображенню. Вологий прибій і сонце Аланії залишили на її плечах легку золотаву засмагу.

— Марку, допоможи, будь ласка... — тихо покликала вона в напівтемряву кімнати. — Замок не піддається.

Прихована блискавка на спині раптово заїла на середині. Аліса відчула дрібний, майже невідчутний укол тривоги: холодні металеві зубці міцно вчепилися в ніжну тканину, не пускаючи ні вгору, ні вниз. Наче річ чинила опір цьому вечору.

Марк підійшов ззаду. Його великі, важкі руки, звиклі до грубого заліза й цегли, зараз діяли з неймовірною, майже ювелірною обережністю. Він гаряче дихав їй у потилицю, зосереджено вивільняючи тонку блискавку. Його пальці торкалися її оголеної шкіри на спині, і по тілу Аліси бігли приємні сироти.

— Не хвилюйся, маленька, — прошепотів він, акуратно закриваючи замок. — Ось побачиш, ми повернемося додому, я отримаю розрахунок за той великий об'єкт, і я куплю тобі дюжину таких суконь. Найкращих. Шовкових. Ти будеш ходити в них щодня, чуєш?

Аліса обернулася в його обіймах і засміялася — щиро, безоглядно, як уміла тільки вона. У цей момент вона остаточно витіснила зі свідомості і липкий погляд Волкана, і задушливий, тиснучий пафос холу.

— Марку, ми ж так багато всього плануємо... — сказала вона, обвиваючи його шию руками й заглядаючи в улюблені очі. — І дитину, і власну квартиру, щоб більше ніяких орендованих кутів, а тепер ще й ці сукні. Головне — щоб ми були разом. Щоб нічого не змінилося.

— Ми будемо разом, — впевнено, з тією непохитною чоловічою силою, яка завжди її рятувала, відповів він. — Обіцяю тобі. Ніхто й ніщо нас не розлучить.

Він востаннє перевірив замок, переконавшись, що сукня сидить ідеально. Вони вийшли з номера, тримаючись під руку. Аліса йшла, відчуваючи себе за спиною Марка, як за кам'яною стіною. Вона не знала, що замок на сукні заїв не просто так. Це було перше, безмовне попередження від самого простору. І ця сукня, яка так дорого їм дісталася, дуже скоро мала стати німим свідком її найбільшого жаху.