ЦІна Сонячного Зайчика

Розділ 4. Викрадення душі

Минув місяць. Дані уже не просто зустрічався їй на вулиці — він почав з'являтися прямо в домі, коли Дена не було. Він стояв посеред вітальні, і від його присутності кішка Дрю шипіла, не зводячи очей із порожнечі.

— Твоє життя тут — це повільне самогубство, — Дані підійшов до Насті впритул. 

— Іди геть, Дані. Ден скоро буде вдома. 

— Ден будує клітку. Я пропоную тобі небо. Ти пам'ятаєш, як ми танцювали серед зірок до того, як ти впала в це тіло? Настя відчула, як ноги стають ватяними. Видіння іншого світу — сліпучого, величного — заповнили її розум. 

— Я... я нічого не пам'ятаю... 

— Згадай, — він торкнувся її щоки. 

— Кохання не пахне тирсою і вечерею. Кохання — це полум'я, яке спалює світ.

Коли Ден увірвався в кімнату, він побачив дружину, яка стояла посеред кімнати з розплющеними очима, дивлячись у нікуди. — Насте! Отямся! — він схопив її за плечі й труснув. Вона подивилася на нього так, ніби він був чужим. 
— Ти занадто шумний, Дене. Ти... занадто грубий. Ден відступив, вражений у саме серце. 

— Що він з тобою зробив? Цей привид... я відчуваю його тут! Він всюди!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше