Розділ 5. Нова історія

Травень увірвався в місто галасливим цвітінням каштанів та теплими, сонячними ранку. Олена стояла перед великим дзеркалом у своїй новій орендованій квартирі й не впізнавала жінку, яка дивилася на неї з відображення.

Кудись зникли глибокі сірі тіні з-під очей. Шкіра набула здорового, злегка рум'яного відтінку, а на губах дедалі частіше з’являлася легка, спокійна посмішка. Вона більше не прокидалася з відчуттям, наче всю ніч тягала каміння. Навпаки — всередині вирувала забута, чиста енергія. Лікар на останньому прийомі лише здивовано розвів руками, дивлячись на результати аналізів: «Неймовірно, Олено. Ваша анемія відступила, показники заліза в нормі. Що ви приймали?».

«Я просто припинила пити отруту», — подумки відповіла тоді вона.

Родина більше не турбувала її. Олена просто змінила номер телефону та заблокувала всі їхні профілі в соцмережах. Коли Катя спробувала підстерегти її біля роботи, Олена просто пройшла повз, навіть не уповільнивши крок і дивлячись крізь сестру, мов крізь порожнє місце. Такої байдужості Катя не витримала — влаштувала чергову істерику прямо на вулиці, але Олені вже було байдуже. Вона більше не була частиною їхнього сімейного театру.

До того ж тепер у неї була зовсім інша турбота.

Олена реалізувала свою давню, здавалося, назавжди поховану мрію. Вона знайшла невеличке, але дуже світле приміщення на розі тихої вулиці в центрі міста. Оформила документи, взяла невеликий кредит і разом із дизайнером розробила інтер’єр. Кондитерська отримала назву «Своя історія».

Сьогодні був день перед офіційним відкриттям. Кухня вже пахла карамеллю, свіжою випічкою та ваніллю. Олена особисто допікала першу партію своїх фірмових тістечок. Робота була важкою, спина нила, але це була приємна, солодка втома людини, яка нарешті будує власне життя.

Олена дістала з печі деко з ароматними кошичками з яблуками та корицею, акуратно склала кілька штук у красиву паперову коробку з логотипом кондитерської і, накинувши легкий плащ, вийшла на вулицю.

Вона знала, куди їй потрібно йти.

Олена знову піднімалася крутими дерев’яними сходами старої мансарди. Але цього разу дощ не лупцював по шибках. Весняне сонце щедро заливало сходинки, а крізь прочинене вікно доносився спів птахів і свіжий вітер.

Вона штовхнула двері. У кімнаті, як і раніше, пахло лавандою, воском та полином. Жінка-травниця сиділа біля столу, перебираючи якісь сухі корінці. Побачивши гостю, вона підвела голову й повільно посміхнулася. В її очах не було подиву — лише глибоке, тепле розуміння.

— Я чекала на тебе, Олено, — тихо сказала вона, відкладаючи трави вбік. — Проходь, сідай.

Олена підійшла і поставила на стіл коробку з випічкою. Вона більше не ховала руки в кишені, її плечі були розправлені, а рухи — впевненими та легкими.

— Я принесла вам частування, — з посмішкою сказала Олена. — Завтра відкривається моя кондитерська. І перші тістечка — для вас.

Жінка відкрила коробку, вдихнула солодкий аромат кориці й задоволено кивнула:

— Пахне свободою. І новим початком.

Вона пильно подивилася Олені в очі, наче заглядаючи в саму душу.

— Ну що, Олено? Твоя «порча»? Минулася?

Олена тихо, але щиро засміялася. Цей сміх більше не був схожий на тужливий плач чи істеричний холодний регіт, який вирвався в неї під час зустрічі з Максимом.

— Ви були праві. Ніякої магії не було. Тільки моя власна згода бути жертвою. Коли я перестала носити їм салати і дозволяти висмоктувати з себе життя… усе змінилося. Мені довелося заплатити за це високу ціну — я втратила тих, кого вважала своєю родиною. Але те, що я отримала натомість, коштує набагато дорожче.

— І яка ж ціна твоєї сили, Олено? — м’яко запитала відаюча, підсуваючи ближче чашки з чаєм.

— Сміливість бути неслухняною. Сміливість не виправдовувати чужих очікувань. І право писати свою історію самостійно, — Олена зробила ковток теплого чаю і подивилася у вікно, де на тлі яскраво-блакитного неба шуміли зелені крони дерев.

Вона нарешті була вдома. У своєму власному житті, де більше не було місця чужим привидам і фальшивим обов’язкам. Вона більше не була просто «сильною дівчиною» для інших.

Вона стала щасливою для себе.