"Погляд "

Вечір у селі дихав вологою травою та передчуттям чогось неминучого. Аліна весь день почувалася дивно — серце нило так, ніби в грудях натягнули тонку струну. Вона не знала, що друзі все спланували за її спиною, знаючи: якби вона почула правду, не прийшла б ні за які гроші.

Два серця, одна несподіванка

Аліна рішуче штовхнула важкі двері клубу. Музика вдарила по вухах, світло кольорових ламп різало очі. Вона залетіла всередину на драйві, сяючи посмішкою, і одразу кинулася до своєї компанії.

— Ну що, чекали?! Я тут! — вигукнула вона, навіть не дивлячись по сторонах.

Але в ту ж секунду час для Артема, який сидів у тіні за дверима, зупинився. Він не знав, що вона прийде. Він повернувся в село лише на день, розбитий і втомлений від життя, і зайшов сюди просто сховатися від думок. Коли двері відчинилися і в залу влетіла Аліна — така ж сонячна, як п'ять років тому — його дихання перехопило.

«Це вона...» — промайнуло в його голові. — «Боже, вона не змінилася. Той самий голос, той самий жест... Навіщо я тут? Навіщо я дивлюся? Зараз серце просто вистрибне з грудей».

Магнітний погляд

Аліна повільно, затамувавши подих, розвернулася. Їхні погляди зустрілися. Це був удар. Артем дивився на неї так важко і невідривно, ніби намагався за ці секунди випити всю ту порожнечу, що була між ними п'ять років.

— Ой, що зараз буде... — зашепотіли друзі. — Ти бачив, як він на неї дивиться? Там же іскри летять!

Аліна бачила в його очах усе: і біль, і вибачення, і ту саму любов, яку вона намагалася поховати. Вона не витримала цієї напруги і, розвернувшись, кинулася до виходу.

Жест надії та відчаю

Вона вискочила на ґанок, але Артем був швидшим. Його рука перехопила її зап’ястя — міцно, але обережно. Вільною рукою він дав знак Максу за спину: «Притримай усіх». Двері зачинилися. Тільки вони і ніч.

Артем відпустив її руку.

— Ти можеш іти, Аліно. Я не тримаю, — тихо сказав він.

Він повільно розвернувся спиною, збираючись піти назавжди. Але рука... рука сама, за старою звичкою, відвелася назад і відкрилася долонею догори. Це був їхній таємний знак: «Давай руку, я читаю твоє серце».

«Будь ласка, просто торкнися...» — благав він про себе. — «Якщо ти не візьмеш мою руку зараз, я більше ніколи не повернуся».

"Брате, ти шо?!" — і вирішальний крок

Аліна дивилася на цю долоню. Вона хотіла зробити крок, але гордість і старі образи заціпеніли в ногах. Вона так і не торкнулася його.

Двері з гуркотом відчинилися — на поріг вискочив Влад. Побачивши Артема, який стоїть із протягнутою в порожнечу рукою, і Аліну, що завмерла як статуя, він схопився за голову.

— Брате... ти шо?! — вигукнув Влад на весь двір. — Ти реально... ти ж їй серце на долоні віддав! Аліно, ти хоч розумієш, що ти робиш?! Ти ж його зараз живцем ховаєш!

Артем повільно опустив руку. Почувши слова Влада, він зціпив зуби. У його очах згасла остання іскра надії. Він уже розвернувся, щоб піти, і Аліна, нарешті зрушивши з місця, зробила крок у темряву, щоб зникнути назавжди.

Але в ту ж секунду Артем раптом зупинився. Він озирнувся. Влад продовжував кричати: "Він же не відпускав тебе! Він же просто не знав, що робити!" Ці слова, схоже, пробили броню.

Артем зробив швидкий, майже відчайдушний крок.

— Ні! — вигукнув він. — Ні, Аліно!

Він наздогнав її в два стрибки, схопив за талію і підняв на руки. Вона здивовано охнула, а потім міцно обхопила його шию, втискуючись у його плече. Її сльози падали йому на шию.

— Ти нікуди не підеш. Цього разу — нікуди, — прошепотів він їй у волосся, тримаючи міцно, ніби вона була найціннішим скарбом у світі.

Влад стояв на ґанку, розвівши руки.

— Нарешті! — видихнув він. — Нарешті ці двоє згадали, що кохання — це не тільки гордість!

Артем тримав її на руках, і вона відчула, як усі п’ять років самотності та болю розчинилися в цьому міцному обіймі. У цю мить для них існував лише цей нічний ґанок сільського клубу і їхнє, нарешті знайдене, кохання.