Розділ 1

— Доброго ранку, містере Кінгсвелл. Це Говард, «Аврелія Хаус».

— Містере Говард! Радий вас чути. Зізнаюся, я вже починав думати, що ви про нас забули.

— Навпаки. Саме тому й телефоную. На жаль, новини не зовсім ті, на які ми сподівалися.

Я відклав ручку. Коли людина починає розмову з подібного застереження, подальші новини рідко виявляються приємними.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся повідомити, що наш імператорський головний убір виявився підробкою?

— Підстав для такого висновку наразі немає. Проте міс Селбі виявила деякі особливості виготовлення, які потребують додаткової перевірки.

— Але ж попередні експерти підтвердили його справжність.

— Вони підтвердили справжність дорогоцінних матеріалів і відповідність видимих особливостей техніки виконання заявленому періоду. Міс Селбі не заперечує цих висновків, однак вважає, що для остаточного датування необхідні лабораторні дослідження.

— Наскільки серйозні її сумніви?

— Боюся, це запитання краще адресувати їй самій. Свої зауваження вона виклала в попередньому висновку, який ми сьогодні передамо до вашого офісу.

Я поглянув на календар. До церемонії передачі залишався місяць. Батько вже затвердив список гостей, а наш відділ зв'язків із громадськістю, наскільки мені було відомо, підготував усе, крім промови, яку я мав виголосити. Тепер, можливо, доведеться переглядати не лише промову.

— Розумію. Гадаю, нам варто обговорити можливі рішення, перш ніж робити висновки. Чи міг би я сьогодні зустрітися з вашим директором?

— Звичайно. Я поговорю з ним і зв'яжуся з вашим помічником, щоб узгодити час.

— Чудово. Дякую, містере Говард.

Я завершив розмову й повернувся до квартального звіту. Цифри на екрані залишилися тими самими, але раптом утратили здатність утримувати мою увагу.

Головний убір, який, за документами, колись належав імператриці Сяоцюаньчен, дружині імператора Даогуана, обійшовся нашій родині в кілька мільйонів фунтів. Реліквія першої половини дев'ятнадцятого століття, яку довгий час вважали втраченою, несподівано з'явилася на приватному ринку. Попередні експерти підтвердили справжність матеріалів і відповідність техніки виконання заявленому періоду, а супровідні документи складали достатньо переконливу історію її походження.

Я не надто розумівся на китайських імператорських прикрасах, але добре пам'ятав реакцію батька, коли він уперше побачив цей убір. Зізнаюся, мене він теж вразив. Стільки золота, синього кольору й дрібних деталей, що я навіть не намагався розібратися, як усе це тримається купи. Утім, за кілька мільйонів фунтів я щиро сподівався, що тримається надійно.

Батько ставився до майбутньої передачі убору китайському музею з особливим ентузіазмом. Для нього це була можливість повернути історичну реліквію туди, де їй належало бути. Я ж бачив і практичний бік справи: ми готувалися розширювати готельний бізнес у Китаї, а добрі відносини з майбутніми партнерами ще нікому не завадили.

Тепер усе залежало від того, чи зможемо ми підтвердити те, у чому ще вчора не мали підстав сумніватися.

Я викликав Маркуса.

— Говард має зв'язатися з тобою щодо зустрічі з директором «Аврелія Хаус». Постарайся знайти для неї час сьогодні. І підготуй коротку довідку про Міранду Селбі.

— Звичайно, сер. Щось трапилося?

— Поки що лише деякі труднощі з нашим імператорським убором.

— Зрозумів.

За десять хвилин Маркус повернувся з папкою.

— Директор прийме вас об одинадцятій тридцять. Машину я вже замовив.

— Прекрасно. Що нам відомо про міс Селбі?

На першій сторінці була фотографія молодої жінки, зроблена під час наукової конференції. Золотаво-руде волосся, світлі очі, усмішка, яка здавалася надто невимушеною для людини, що стояла за кафедрою перед поважною аудиторією. Темна сукня, витончене намисто. Я підозрював, що саму міс Селбі прикраса цікавила значно більше, ніж те, наскільки вдало вона пасувала до вбрання.

Тридцять два роки. Університетський коледж Лондона, кілька років дослідницької роботи в Пекіні, публікації про придворні коштовності династії Цін. Її професійна біографія не залишала особливих підстав сподіватися, що зауваження виявляться наслідком недосвідченості.

— Схоже, вона знає свою справу, — зауважив я.

— Судячи з публікацій, так, сер.

— Тоді сподіватимемося, що її висновки виявляться не такими серйозними, як здається.

Маркус забрав папку з іншими документами, що чекали мого підпису, і залишив кабінет. Я ще раз поглянув на фотографію міс Селбі, перш ніж закрити досьє. Усмішка в неї була приємна. Шкода, що результати її роботи, очевидно, менш життєрадісні.

«Аврелія Хаус» розташовувався в Мейфері, у будівлі, що справляла належне враження ще до того, як відвідувач устигав переступити поріг. Кам'яний фасад, високі вікна, а всередині — стримана розкіш, яка свідчила про повагу до традицій і достатній прибуток, щоб підтримувати цю повагу в бездоганному стані.

Директор зустрів мене особисто. Ми обмінялися кількома люб'язностями, поговорили про недавній аукціон, на якому наші спільні знайомі витратили непристойну суму на картину, що мені особисто нагадувала дитячі забавки, і лише після цього перейшли до справи.

— Містере Кінгсвелл, я розумію вашу стурбованість, — сказав директор. — Проте поспішати з остаточними висновками поки не варто.

— Саме тому я й тут. Хотів би зрозуміти, як ми можемо прискорити перевірку. Припускаю, у вас є контакти в музеях, лабораторіях, інших дослідницьких установах. Люди, здатні допомогти нам без кількох тижнів листування.

— Такі контакти, безумовно, є.

— Чудово. Ми готові оплатити додаткову роботу, організувати необхідні дослідження, залучити спеціалістів. Якщо потрібно, я можу особисто посприяти переговорам із керівництвом відповідних установ.

Директор уважно слухав, не перебиваючи. Я знав цей вираз обличчя. Так зазвичай дивляться на клієнта, який пропонує розв'язати складне питання за допомогою чималого бюджету. Залежно від обставин це могло бути початком чудової співпраці або дуже чемної відмови.