Початок

. Глава 5.  
Початок 
До кінця тижня сарай Андрія був забитий коробками із «Суперрастіном». Матері, яка цікавилася цим, як вона казала – хламом,  він казав, що це підробіток. Що він фасує цю хімію за гроші. І вона не була проти. Навіть іноді допомагала йому.  
І зараз вона була у захваті від того, що її син весь присвячує себе праці, а не походенькам з цією багатійкою Наталкою. Дуже вже норовистою вона її вважала. Хоча сама з нетерпінням чекала, щоб вони вже швидше оженилися. Подумки мріючи про фінансові бонуси від майбутнього родича. 
Роман, коли приїхав по товар, ходив  по сараю з таким виглядом, ніби щойно відкрив власний завод. 
— От тепер ми  точно бізнесмени. Казав він.  
— Нормальні бізнесмени зазвичай мають офіс, — зауважив Андрій.  
— У нас є твій сарай.  І старий чайник. Ну щоб зробити кави.  А ще великі перспективи.  
— Це ти вже казав.  
Роман не образився. За останні дні він перебував у такому піднесеному настрої, що образити його було майже неможливо.  
- Все, товару поки досить. Передихни. Підсумував він.  
- Треба запускати продажі. І це я беру на себе. 
Наступного дня він обдзвонив усіх своїх менеджерів, зібравши їх знов, у тому – ж кафе.   
Роман поки що запросив тільки тих перших чотирьох. Але ще з десяток, з якими була проведена подібна першій зустріч,  чекали поки він їм передзвонить. 
— Головне — це ваша впевненість у собі, та наполегливість — повчав присутніх Роман.  
— Якщо покупець сумнівається, ви не сумніваєтесь. Ваш товар якісний, та випробуваний. У вас навіть є сертифікати якості. Та висновки міжнародних експертиз.  
— А якщо я все ж таки  трохи сумніваюсь? — Спитав Степан.  
— Тоді сумнівайся мовчки, синку. А хочеш перевірити, насади кабачків, та випробуй сам. Декілька пакетиків, я тобі виділю за рахунок фірми. Роман трохи обурився.  
- А у душі пам’ятай: твої продажі – це твої гроші. Ти ж хотів більше заробляти? От і заробляй. І ні в чому не сумнівайся.  
Першим селом для продажів стала віддалена від міста невеличка, хатів на півтораста Вербівка.  
Роман, своїм бусом,  привіз туди менеджерів рано-вранці. І став на околиці, у тіні розлогої акації.  
— Увечері зустрічаємось тут. Сказав він.  
- Але якщо у кого закінчиться товар. Я на зв’язку.   І подивимось ваші результати.  За перший день. І кожному видав фірмовий пакет, зі сотнею упаковок «Суперрастіну» 
— А якщо нас виженуть? Якщо не захочуть брати? — Поцікавилася Юлія.  
— А ви посміхайтеся. У вас, дівчино просто чарівна посмішка. У вас просто не можуть не брати.  
— А якщо й після цього виженуть? Після чарівної посмішки. Дівчина явно намагалася сподобатись. Так і бігала очима по босу. І посміхалася. І навіть декілька разів облизала язиком немов пересохлі губи.    
— Тоді швидко біжи. До наступної хати. Там точно куплять. Роман на її флірт, аж ніяк не піддавався.  
Першою клієнткою Ольги стала баба Ганна.  
Побачивши незнайому жінку біля хвіртки, бабуся відразу насторожилася. Чужинців у Вербівці було дуже мало.   
— Ви хто? Спитала вона, прочинивши двері хати.  
— Представник агрохімічної компанії.  
Баба Ганна підозріло подивилася на Ольгу.  
— Якої ще вам компанії?  
— Я представник компанії яка займається впровадженням Інноваційних агро технологій.  
— Що? Баба Ганна приклала руку до вуха. 
— Добрива ми продаємо. Майже вигукнула жінка, розуміючи, що баба глуха,як пеньок. 
-  Щоб ваші помідори краще росли.  
— Так би відразу й казала. Тобі що, помідорів продати?  
- Ні, це я вам хочу продати. Ось. Ідіть сюди – покажу. 
Баба повільно підійшла і Ольга зразу простягнула їй  пакетик.  
— Ось. Геть новітня розробка. Ніде більш не продається. Тільки у нас. Придбаєте?   
- Навіщо?  
- Розчините пакетик у відрі з водою, та будете поливати овочі. І побачите – виросте  їх вдвічі більше ніж завжди.  
Баба Ганна хитро примружилася.  
— А курям це давати можна? Ну щоб яєць удвічі більше несли. 
— Ні, це для рослин.  
— Шкода.  
— Чому?  
— Бо кури в мене старі. Погано несуться. А помідори в мене і так непогані. Я грядки ще з восени перегноєм посипала. Але якщо буде що для курей, ти, дитино приходь. Придбаю.  
Степану з першим клієнтом,  пощастило ще більше. Біля одного двору його зустрів величезний пес. Хлопець миттю перелетів через хвіртку назад на вулицю.  
Господар саме вийшов із хати.  
— Чого тікаєш?Спитав літній чоловік з великим черевом.  
— Ваш собака хоче мене з'їсти.  
— Не хоче. Він ситий.  
— А чого тоді гавкає?  
— Бо знайомиться.  
— Тоді я не хочу такого знайомства. 
- А навіщо приходив?  
- Добрива вам приніс. Новітню розробку. Щоб овочі краще росли. 
- Я город не саджаю. Я горілку п’ю.  
А  тим часом Олена та Юлія працювали в центрі села. В них продажі почалися добре. Вони вирішили не ходити по хатах, а стояти біля магазину, та зачіпати кожного, хто туди йде.  
Побачивши  діда із велосипедом, підскочили до нього. 
- Доброго дня, діду. Город вже посадили?   
— Що, дівчата. Щось   продаєте?  Зразу здогадався той. 
— Добриво нового покоління.  
— А воно від колорадського жука допомагає? А то в мене картопля страждає. 
— Ні.  
— А від бур'янів? Ну щоб ніколи їх не косити. 
— Ні.  
— А від посухи? А то поливати ліньки. 
— Ні.  
Дід замислився.  
— А від чого тоді ото ваше диво допомагає?  
Дівчата переглянулися. 
— Воно, дядьку, для гарного врожаю. Городину цим поливати будете, виросте таке, що сусід від заздрощів лусне. 
- Що,замість огірків банани наростуть?  
- Ні, просто тих огірків буде стільки, що продавати не будете встигати. 
— То так би зразу й казали. А, давайте, спробую. Залишиться моя баба без цукру, зате буде з огірками. 
- Та буде. А ще й з помідорами та капустою. 
- А ще з картоплею, якщо жуків проженете. Вставила Олена. І так чарівно, разом з Юліей посміхнулися діду, що той  купив одразу аж три пакетики.  
Найбільше  менеджерів здивувала баба Марія:  
Вона довго слухала презентацію Степана. Потім уважно подивилася на пакетик. Потім на Степана. Потім знову на пакетик.  
— Молодий чоловіче.  
— Так?  
— А ви самі б це для себе купили?  
Степан чесно замислився. І це була його помилка.  
— Е-е-е...  
— Зрозуміло.  
— Ні, я просто...  
— Зрозуміло. Але добре. Виручу. Надіюся моїй капусті від цього гірше не стане. І придбала.  Один пакетик.  
— Для експерименту.  Подивлюся, хто з нас правий. І якщо восени буде погана капуста. Я тебе знайду. І з цього пакетика нагодую. Чайною ложкою. 
До вечора всі повернулися на місце зустрічі.  
Роман побачивши менеджерів трохи  нервував.  
— Ну що?  
Ольга першою показала пачку грошей.  
— Непогано.  
Степан витягнув із кишені ще одну.  
— У мене теж.  
Олена та Юлія також гордо продемонстрували свої результати.  
Роман аж присвиснув.  
— Нічого собі. За один день!  Та ви просто молодці!  
Андрій, коли побачив кількість грошей, теж не приховував здивування.  
Він, справді кажучи,  очікував чого завгодно, але не цього. Люди їх «препарат» справді купували. І купували багато. Менеджери у перший день спрацювали гарно.   
Увечері Роман та Андрій  сиділи в сараї. На столі лежали гроші.  
Роман перераховував їх вже втретє.  
— Може, досить? Закінчимо цю справу?  
— Не можу.  
— Чому?  
— Дуже красиво гроші виглядають.  
Андрій усміхнувся.  
Перед ним  лежали гроші, зароблені їхнім новим бізнесом.  
Сума була не захмарною. Але значно більшою, ніж він заробляв за кілька тижнів у своїй фірмі.  
— Уявляєш? — сказав Роман.  
— Що?  
— Це, друже ти мій, лише перший день.  
Того ж вечора Андрій подзвонив Наталці.  
— Збирайся швиденько, сонечко моє. Я тебе чекаю. У таксі. Біля твого будинку. Коротко, та без заперечливо сказав він. 
— Не зрозуміла.  Чого це на таксі? Щиро здивувалася вона. 
— Сюрприз. 
— Андрію, вже пізній вечір. Які на ніч сюрпризи?  
- Побачиш.  
За пів години вони вже заходили до  найкращого ресторану міста.  
Наталка так і застигла.  
— Ми точно сюди? В мене на цей заклад із собою грошей немає. Давай батькові подзвоню, він мені на картку скине.  
— Ти не переймайся. Сьогодні я пригощаю. 
 — Ти ж казав, що тут занадто дорого. І ніколи сюди не хотів. 
— Сьогодні не дорого.  
Вона дивилася на нього так, ніби бачила вперше.  
— Андрію...  
— Що?  
— У тебе все добре?  
— Сподіваюся.  
— Ти випадково нікого  не пограбував?  
— Ні.  
— Точно?  
Наталка щіро засміялася. Але про те, звідкіля він узяв гроші навіть не поцікавилася. Вдоволена  загальним поясненням. 
Коли офіціант приніс меню, дівчина довго розглядала ціни.  
— Замовляй що хочеш. Сказав Андрій. Дивлячись на те, як дівчина вагається. 
— Ти серйозно?  
— Повністю серйозно.  
— Андрійку. а ти точно нікого не пограбував?  
— Наталко!  
— Просто перевіряю.  Ні, це звісно добре, що ти грошей заробив.  
Але наприкінці вечері, коли Андрій заплатив за наїдки та напої чималу суму, а в його гаманці залишилося ще, вона вже не приховувала цікавості.  
— Добре. Розповідай. Звідки гроші. 
— Та так, з Романом одну тему замутили.  
— Звідки в тебе гроші? Наталка дивилася на нього виразно та допитливо. 
- Я повинна знати.  
Андрій на секунду замовк.  
— Бізнес.  
— Який до біса ще бізнес?  
— Ми  відкрили невелику справу.  
— І вона вже приносить гроші?  
— Потроху.  
Наталка похитала головою.  
— Андрійко, я не впізнаю тебе. Ти за мить виріс у моїх очах. 
— А це добре чи погано?  
— Поки що добре. Так тримати. Я розповім про твої успіхи батькові. Може він тоді змінить своє ставлення до тебе.  
Вона усміхнулася. І вперше за довгий час Андрій відчув, що його мрія про їхнє весілля стала трохи ближчою.  
Щоправда, десь дуже далеко в глибині душі вже починав ворушитися неспокій. Але цього вечора він вирішив його не слухати.