Народження "супер растіну"

Глава 4.  
Народження «Суперрастіну»  
Сарай на дачі Андрія зараз було важко впізнати. Ще недавно там лежали старі дошки, іржаві відра та велосипед без двох коліс.  
Тепер посеред чисто прибраного приміщення стояв довгий стіл, ваги, кілька мішків з, мідним купоросом, сіллю,  та пакунки  порожніх пакетиків. А ще дуже багато етикеток, та народжених інтернетом, разом з  фантазією Андрія, майстерно зроблених на комп’ютері сертифікатів, та посібників для майбутніх продавців.   
Роман гордо оглянув усе це господарство.  
— Ну й що ти скажеш?  
— Скажу, що схоже на підпільну лабораторію божевільного професора.  
— Це і є лабораторія.  
— А де професор?  
— Я.  
— Тоді слово "божевільний" тим паче  підходить.  
Роман образився лише на секунду.  
— Колись про мене книжки писатимуть.  
— Ага. А по-перше будуть декілька рядків у кримінальній хроніці.  
— Заздрість — погана риса. Але я також зроблю тебе популярним. Відповів Роман.  А з кримінальною хронікою, ти, брате помилився. Краще вже у рейтингу міліонерів.  
- А зараз до роботи. Нам за сьогодні потрібно зробити хоч з  декілька сотен пакунків нашого диво – препарату. Так що сьогодні,  на ніжні обійми Наталки не розраховуй.  
І вони взялися до справи: 
Роман відважував та насипав суміш у пакетики, Андрій вкладав у кожен етикетку, та пакував. А ще запечатував.  
За вечір вони зробили багатенько  упаковок «Суперрастіну».  І тепер треба було лише  наладити збут.   
А це Роман вирішив повністю взяти  у свої руки: він дав оголошення по усім, які тільки знав місцевим сайтам з пошуку роботи: «Потрібні менеджери з досвідом  прямих продаж. Зарплатня висока».  
Наступного дня телефонували багато, але  Роман затвердив поки що лише чотирьох, як йому вдавалося, самих надійних кандидатів. Це були дві дівчини, жінка, та один хлопець. 
Роман зібрав їх усіх у тому самому кафе, де вони з Андрієм полюбляли пити каву.  
- Ви всі мені сьогодні телефонували, так?  Роман вдавав з себе крутого боса.  Він сидів за столиком, неспішно тягнув через соломинку молочний коктейль та критично оглядав тих, хто мають у майбутньому приносити йому та Андрію гроші.  
Були присутні дві подружки Олена та Юлія. Молоді, симпатичні, та з явно гострими язиками. А Юлія ще й з помітними амбіціями. Вона дуже хотіла заробити багато грошей. А подружку узяла собі на поміч.  
Ще була Ольга. Жінка трохи старша, років тридцяти з невеликим хвостиком.  По ній явно було видно, що вона хапається за любий заробіток. Що гроші їй дуже потрібні. 
Ще був  Степан. Цей хлопець  взагалі дивився на Романа такими очима, нібито від нього залежало все його майбутнє життя. 
- Так, наче усі в зборі. Роман спідлоба глянув на присутніх. 
- Я Роман Олегович. А ви? 
Всі представились. 
- Досвід у прямих продажах є у всіх? 
Ті дружно згідно закивали. 
- Ну то й добре. Тоді почнемо.  
Він повільно відсьорбнув свій коктейль. І почав говорити. 
- Ми займаємося дистріб’юцієй новітнього препарату  для поліпшення росту рослин, та покращення врожаю. Цей препарат ще не пішов у широку продаж, і зараз тільки тестується. То ж у вас є змога попрацювати на перспективу. І у майбутньому стати провідними фахівцями з оптових продаж цього чудодійного препарату.  
Наш «Суперрастін», це просто прорив, у галузі агро – хімії. І вам треба донести це до споживача.  
- А як це буде виглядати? Дочекавшись паузи у промові Романа, запитала Олена.  
- Дуже просто. Якщо вам потрібна робота, то по скінченню спів – бесіди, отримаєте пакет документів по «Суперрастіну». Дома вивчите. Майже дослівно. Я буду перевіряти. А втім, я вам зателефоную, та за декілька днів будемо їздити по селах, та пропонувати наш супер – препарат, потенційним покупцям.  
При продажу потрібно буде фіксувати споживачів. Брати їх номера телефонів, щоб наші фахівці могли з ними зв’язатись , та вести прямий діалог, на тему – як працює «Суперрастін». Це дуже важливо. Бо, я нагадую – препарат, ще поки на стадії розробки. Але тестові іспити вже показали найкращі результати.  
Нам  треба зробити якнайбільше позитивних відгуків. Ну і звісно продавати. І чим більше, тим краще. Про все це написано у пакеті документів, який ви отримаєте. Також там сертифікати відповідності, та відгуки тих, хто «Суперрастіном» вже користувався.  
Роман закинув ногу за ногу, та прийняв якомога розслаблену позу. Йому так хотілося закинути ноги на стіл, але офіціанти з кафе не зрозуміли – б цього жесту.  
- А ваша зарплатня, буде…   
Він зробив інтригуючи паузу. 
- Ну скажімо відсотків десять від  кожної упаковки. Тобто десять гривень. Плюс кава за рахунок фірми. А продати за день, якщо нормально працювати, можливо багатенько. У сусідніх районах, деякі менеджери продавали за день і пів тисячі. Так що ваш успіх, цілком та повністю залежить тільки від вас самих. А вам, я так розумію потрібні гроші. Так я вам скажу ще одну гарну новину – ви будете отримувати свої гроші кожного дня. Вважайте, що це моя примха. Ви усі мені заочно подобаєтеся. (Роман сковзнув поглядом по струнким ніжкам Олени та Юлії).  
Його несло, як Остапа Бендера, і він вже щіро вірив в те, що він крутий бізнесмен. І це додавало натхнення.  
- Всім усе ясно? Спитав він.  
Присутні знов закивали.  
Причому Юлія так і їла свого майбутнього керівника очима.  
- А тепер хай кожний трохи розповість про себе. Якщо є бажання працювати. Якщо ж ні, я нікого не тримаю. Роман злегка посміхнувся і наголосив: 
- Всім цікава майбутня робота? Ніхто не хоче піти звідси?  
Присутні вкотре  ствердно закивали.  
Тоді давай почнемо з тебе. Як з чоловіка. Роман вказав на Степана.  
- Я працював продавцем у магазині спортивних товарів. Маю досвід прямих продаж. Впевнено почав хлопець. 
- А чого звільнився? Перебив його Роман. 
- Мала зарплатня була. Степан дивився своєму майбутньому керівникові просто у вічі.  
- В нас буде більша. І вона, синку, я підкреслюю - залежить тільки від тебе. Роман Посміхнувся.  
- Добре. А ви, дівчата. Хто перший?  
-  Ольга. Почала казати жінка. Зовнішнім виглядом вона нагадувала лисичку, яка щойно вийшла з курника з жирною куркою. Мабуть подумки вона вже на щось витрачала зароблені гроші.   
-Я працювала у крамниці продуктів. Виконувала обов’язки і продавчині і директора, і навіть вантажника. Це була маленька крамниця…  
- А чого звільнились? Роман уважно подивився на неї. 
- Господар почав залицятися. А в мене чоловік ревнивий. Ольга зашарілась. 
- Добре. Продовжуємо. 
- А ми роздавали листівки. Ми вчимося на перекладачів. Заочно. Дзвінко відрекомендувалась за себе та подругу Юлія.  
- Нам дуже потрібна робота. Грошей на все не вистачає. А хочеться багато. Вона трохи нахилила обличча, і подивилася на Романа обіцяючим поглядом. 
- Дуже багато. Добавила вона. Трохи тихіше.  
- Дуже добре. Роман вкотре обвів присутніх поглядом. Але на жіночі чари Юлії вирішив не реагувати. Він взагалі вважав, що стосунки боса та підлеглих аж ніяк не підуть на користь загальної справи. 
- Усім усе поки що ясно? Якщо так, то ось вам документи. Читайте, вчіть. І після завтра я вам зателефоную. А зараз, поки що вільні. До зустрічі.  
А через хвилину вже телефонував Андрію. 
- Ну що, як успіх на ниві пакування? Спитав він. І не дочекавшись відповіді відрапортував:  
- А в мене все добре. Є перша партія менеджерів. Так що давай товар. Після завтра приступаємо до продажів.