Епілог

В своєму ліжечку з криком жаху прокинулась Енні. Вона важко дихала, стискаючи пальчиками краї ковдри, а її перелякані оченята гарячково вдивлялися у темні кутки затишної дитячої кімнати.
Гаррі забіг до її кімнати за секунди, важко дихаючи й тримаючи напоготові мультитул.

— Що трапилося, маленька? — інженер підбіг до ліжка і обняв донечку. — Це лише поганий сон.
— Хром, Зоі і Твін... Щось погане трапилось, — дівчинка плакала. Дрібні сльози капали на його робочу куртку. — Там було стільки вогню, тату... Вони їдуть прямо в темряву, а за ними більше немає нічого.

Гаррі пригорнув її до грудей, відчуваючи, як тремтить її маленьке тіло. Він намагався говорити впевнено, хоча в самого на серці залягла важка тривога. Останні тижні він присвятив розробці нових стабілізаторів, намагаючись збагнути ту загадкову технологію міжвимірного зсуву, яку забрали з собою їхні друзі.

— Тс-с, сонечко, усе добре, — шепотів він, гладячи її по волоссю. — Вони впораються. Вони ж сильні.

Але в цю ж секунду з темного кута майстерні, що примикала до дитячої, долунав тихий, ледь вловимий звук. На робочому столі інженера самостійно активувався старий термінал. Екран спалахнув холодним синім світлом, а динамік видав серію знайомих коротких сигналів, змішаних із тихим цифровим муркотінням і тріскотом статичної електрики.

На чорному тлі дисплея замиготіли зашифровані координати, що вказували кудись далеко за межі відомого простору, туди, де тканина реальності знову починала небезпечно згинатися.

Гаррі затамував подих, дивлячись на миготливі рядки невідомого коду, а Енні раптово перестала плакати, вдивляючись у темряву за вікном, де в ночі прокотився далекий, ледь відчутний спалах світла.

Енні була не просто дитиною — її зв'язок із нанітами та квантовими контурами броньовика завжди відчувався глибше, ніж будь-яка радари чи супутники.

Зв'язок не зник. Він просто прорвався крізь бар'єр вимірів. І справжня історія насправді лише починалася.