Офіс "Південного Квазару"

Центральний термінал броньовика м'яко зумерів, перериваючи напружену тишу. На головному моніторі пробився пульсуючий червоний індикатор зашифрованого виклику. Сигнал ішов безпосередньо з верхніх поверхів штаб-квартири — з кабінету регіонального управляючого Південного Квазару.

— Наш заклопотаний друг нарешті вирішив прокинутися, — сухо мовив Твін, виводячи аудіоканал на загальний зв'язок і не випускаючи з рук кермо.

Зоі стояла біля оглядового щитка, тримаючи плазмовий карабін напоготові. Енергоядро її екзокостюма ледь чутно вібрувало, подаючи живлення на сенсори й тактичний шолом.

— У них немає варіантів, — спокійно зауважила вона. — Всі зовнішні шлюзи заблоковані, патрульні дрони перепідпорядковані, а прямий зв'язок із північчю глухий. Вони повністю ізольовані у власному гнізді.

Хром, який зручно вмостився на панелі, трохи повернув голову. Його ліве кібернетичне око злегка звузилося, аналізуючи частоту виклику, а праве — живе та тепле — з цікавістю спостерігало за сплеском даних.

— Канал очищено від спроб зворотного відстеження, — проскреготів кіт. — Можете говорити. Але судячи зі спектрального аналізу сигналу, там нагорі хтось дуже сильно нервує.

Динамік тріснув, і в кабіні пролунав жорсткий, роздратований голос, спотворений цифровим шифруванням:

— Говорить керівництво південного сектору Південного Квазару! Хто ви розбишаки і що за свавілля ви влаштували у дворі? Негайно зніміть блокування мережі та звільніть периметр, інакше...

— Інакше що? — перебив його Твін холодним, рівним голосом. — Ваші патрульні дрони зараз слухаються моїх команд, ваш зв'язок із Щеком повністю перекритий, а табір ваших рейдерів у передмісті більше не існує. Ви втратили контроль над сектором. Тепер слухайте наші умови.

На іншому кінці лінії запанувала важка, гнітюча тиша, переривана лише прискореним диханням. Регіональний управляючий намагався переварити факт: його тактична система безпеки та регіональна мережа перестали існувати за якісь пів години.

— Ви... ви хоч розумієте, з ким зв'язалися? — у голосі управляючого з'явилися перші тріщини, а початкова пихатість поступилася місцем прихованій паніці. — Рада директорів у Щеку просто зрівняє цей сектор із землею, якщо дізнається...

— Вони дізнаються тільки те, що ми їм дозволимо, — карбуючи кожне слово, відповів Твін. — А от для тебе особисто у нас є проста калькуляція. Перше: ти більше не контролюєш південь. Друге: якщо ти зараз передаєш нам повний доступ до шифрованого журналу транзиту та закриваєш усі локальні контракти Південного Квазару, ми не станемо випалювати твій кабінет разом із тобою.

Зоі тим часом зробила крок убік, тримаючи на прицілі плазмового карабіна масивні броньовані двері парадного входу. На її тактичному дисплеї підсвічувалися теплові силуети кількох охоронців, що забарикадувалися на верхніх поверхах.

— Особиста варта забарикадувалася на п'ятому поверсі, — спокійно повідомила вона. — Охорона всередині нервує, але напролом не піде. Вони бачать наші патрульні дрони прямо за своїми вікнами.

Хром тим часом повільно провів лапою по металу консолі. Його кібернетичне око спалахнуло серією дрібних зелених символів, скануючи пульс та біометричні дані співрозмовника через аудіоканал.

— Пульс сто сорок, тиск стрибає, — проскреготів кіт. — Ще хвилина такої розмови, і нам доведеться шукати нового регіонального представника Південного Квазару просто через серцевий напад попереднього. Передавай йому протокол передачі даних, Твіне, поки він ще спроможний натиснути кнопку підтвердження.

— Ви ідіоти! — закричав управляючий. — Ви не розумієте, що робите. Південний Квазар знищить нас усіх разом із містом. Через ваші витівки запущений протокол безпеки. Чи ви думаєте, що ви перші, хто намагався захопити регіональні філії?

Твін навіть не змінив виразу обличчя, хоча індикація на приладовій панелі броньовика раптово спалахнула пульсуючим жовтим кольором.

— На відміну від тих, хто пробував це до нас, ми не планували залишатися тут на чай, — спокійно відповів Твін, клацнувши кількома тумблерами, щоб локалізувати новий сплеск сигналу. — Хроме, що це за протокол?

Ліве кібернетичне око кота спалахнуло каскадом червоних текстових рядків, поки праве — живе та тепле — загрозливо звузилося. Рій нанітів над його рудою шерстю розігнався до шаленого темпу, перетворюючись на суцільний золотисто-блакитний німб.

— А от зараз буде цікаво, — проскреготів Хром, і в його цифровому голосі з'явилися жорсткі нотки. — Управляючий не бреше. При втраті зв'язку з північчю та перехопленні внутрішнього контуру автоматично запускається процес самознищення серверного ядра разом із термобаричним продувом нижніх поверхів. Вони воліють перетворити свою штаб-квартиру та половину кварталу на попіл, аніж віддати дані.

Зоі миттєво змінила позицію. Гідравліка її екзокостюма видала коротке шипіння, а автономне енергоядро наростило оберти, подавши максимальну потужність на тактичний шолом та захисні щитки.

— Скільки в нас часу до детонації? — швидко запитала вона, тримаючи під прицілом виходи з будівлі.

— Чотири хвилини, — відповів кіт, виводячи таймер зворотного відліку на центральний дисплей. — І цей переляканий слимак нагорі навіть не має коду скасування. Це пряма директива з Щека. Твіне, якщо ми хочемо забрати їхні бази даних цілими, мені потрібен прямий фізичний доступ до головного сервера на підземному рівні. Вже зараз.

— Три хвилини сорок секунд, — відрізав Твін, витискаючи педаль газу до упору. — Зоі, пробиваєш нам шлях крізь гермодвері. Хроме, готуй свої інтерфейси. Прориваємося на мінусовий поверх!

Броньовик із гуркотом врізався у броньоване скло центрального вестибюля штаб-квартири, перетворюючи масивні перегородки на кришиво та заїжджаючи прямо в хол.

Десантна рампа опустилася ще до того, як машина повністю зупинилася. Зоі першою вискочила на мармурову підлогу. Енергоядро її екзокостюма загуло на підвищених обертах, посилаючи потужний імпульс на сервоприводи, коли вона підбігла до масивних підземних шлюзів. Один точний, розпечений постріл із плазмового карабіна в силіковий замок — і підірвана металева стулка з відразою здригнулася, відкриваючи темний проліт сходів на підземний рівень.