Світ ГМО

Зоі перевела погляд зі складних біометричних графіків на екран монітора, де бортові сканери броневика вибудовували аналітичну модель навколишнього середовища.

— Послухайте, що видають сенсори, — тихо промовила вона, розгортаючи голографічну проєкцію перед іншими. — Геном місцевих рослин і всього живого навколо нас... Тут немає лінійного коду. Це щільна мережа глибоко взаємопов’язаних елементів, де зміна однієї деталі неминуче тягне за собою непередбачувані наслідки в інших системах. Хтось колись намагався подовжити життя, заблокувати біль чи підвищити працездатність, запустивши неконтрольовані епігенетичні зміни.

Хром підійшов ближче, спираючись металевою лапою на край консолі. Його ліве око-світлодіод вивчало рухомі структури біолюмінесцентного листя, що на екрані розпадалися на тривимірні масиви ланцюжків.

— Тобто, — хрипло зауважив кіт, — ми впали в цивілізацію, яка вирішила замінити мільйони років природного відбору власним проєктним офісом. Через кілька поколінь це призвело до накопичення прихованих мутацій, повної втрати репродуктивної функції або швидкої деградації когнітивних систем. Їхній вид вимирає не від зовнішньої атаки, а тому що штучно згенерована біологія сиплеться зсередини.

Твін тримав руки на кермі, дивлячись у густу завісу неприродно яскравої зелені за вікном. Прагнення перемогти природу через генетичне редагування виявилося абсолютною пасткою: вони створили надзвичайно крихку систему, яка тепер не здатна вижити ані в дикому світі, ані в штучній стерильності власного виробництва.

Юнак різко кинув погляд на стельову консоль, де замість стандартних тумблерів красувалися гладкі сенсорні панелі Осередку.

— Бортовий комп'ютер перепрошитий, але інтерфейс зброї повністю заблокований їхнім захисним протоколом, — процідив він, намагаючись актимувати хоча б ручне наведення. На екрані миттєво спалахнув червоний трикутник із лаконічним написом: «Використання кінетичної та плазмової зброї заборонено екологічним регламентом сектору».

Зоі невідривно дивилася на багряні спори, що вже густим роєм обліплювали лобове скло броневика, роз'їдаючи захисне покриття з шипінням, схожим на кипіння кислоти.

— Вони не просто сканують нас, Твіне, — голос дівчини вперше за довгий час звузив нотки тривоги. — Це не розвідка. Ця штука готує передачу пакетів даних усім сусіднім вузлам. Якщо ми зараз не зрушимо з місця, сюди збіжиться весь цей біогенетичний ліс..

— Паціфісти забули головне правило міжвимірних мандрів: якщо у тебе відібрали кулемет, завжди залишається важкий ланцюг і трохи чистої механіки, — зловтішно прохрипів кіт.

Зовні, прямо перед капотом броневика, велетенська папороть розвернула свій «капюшон» із десятками жовтих лінз і випустила потужний спрямований пучок ультразвуку, який різко вдарив у броньований корпус машини, змушуючи екіпаж затулити вуха від нестерпного писку.
 

Коли писк зтих кіт подивився на карту. — Мені здається, що ти передавав сигнал нашим друзям андроїдам? — саркастично хрипнув Хром, не відриваючи свого червоного оптичного ока від екрана. — Бо те джерело випромінювання на півночі підозріло нагадує відповідь на твій імпульс. Той самий, який ти посилав у печерах сектора Ольвів перед тим, як нас підсмажила та блискавка.

Твін насупився. Він згадав сіре море, засідку рейдів на кам'янистому насипі й той саморобний передавач у своїй руці. Три клацання тумблером. А потім — дуговий розряд, що утворив кільце навколо їхнього броневика і закинув у ці пекельні мандри.

— Якщо той квантовий розряд якось замкнув мій сигнал на просторових координатах під час стрибка... — повільно почав Твін, обмірковуючи неймовірну здогадку.
— А це не те, про що говорив... — запитала Зоі, осікшись.
— ...Канцлер... — Твін радісно схопився на ноги, ледь не вдарившись головою об дах кабіни. — Якщо я тричі клацну своїм передавачем під час стрибка, то ми опинимось у своєму світі!

Хром скептично звів металеве вухо, а його червоне око немигаюче втупилося в обличчя Твіна. — Тобі не здається, що твоя геніальна теорія базується переважно на сліпій вірі й твоїй улюбленій манері тицяти куди завгодно без розбору? — прохрипів кіт через мовний модуль, постукавши титановою лапою по панелі керування. — Ми летимо казна-де, навколо нас мутовані джунглі, які пожирають самі себе, а ти пропонуєш знову погратися з квантовим розрядом?

Зоі тим часом уже розгорнула зблоковані схеми навігації, перевіряючи показники останнього стрибка. — Чекай, а в цьому щось є, — пробурмотіла вона, швидкими рухами пальців виводячи на екран діаграми частот. — Якщо той імпульс у печерах зафіксував вектор відбиття... теоретично, другий такий самий розряд на певній частоті може створити зворотний резонанс.

Твін уже шукав по кишенях потертої куртки свій саморобний передавач, дивлячись на товаришів. — Запускай квантовий генератор, — кинув Твін, киваючи Зоі на головну консоль живлення, і міцніше стиснув у руці холодний метал передавача.

Зоі різко вдарила по тумблерах на панелі. Бортові системи загули з такою силою, що підлога під ногами завібрувала, а тьмяне світло в кабіні на мить змінилося сліпучо-білим спалахом.

Хром заклав металеве вухо назад і різко припав до підлоги, вигнувши спину та випустивши титанові кігті в оббивку сидіння. — Тільки спробуй знову переплутати частоти, і я особисто вирву цей тумблер разом із твоїми пальцями і запхну десь нижче спини, — хрипко пролунав через мовний модуль розлючений голос кота, коли за вікнами почав вигинатися простір, розриваючи неонову зелень джунглів на сліпучі смуги.

Простір навколо них тріснув, розсипаючись на крижані білі осколки. Шум двигуна потонув у низькому, утробному гудінні, від якого в грудях заніміло, а повітря в салоні стало густим і важким, наче ртуть. Світ за лобовим склом перетворився на шалену суміш неонових спалахів та сірої імли.

— Є контакт із полем! — крикнула Зоі, перекрикуючи гул апаратури. Її пальці літали по клавіатурі, намагаючись утримати стабілізацію вектору. — Частота тримається!