Не дім

Твін заглушив маршовий двигун, залишивши лише живлення внутрішніх систем. Важка, насичена вологою тиша миттєво обгорнула броневик, порушувана лише тим самим ритмічним, глухим пульсуванням, що відлунювало десь із-під землі. Лобове скло почало швидко вкриватися липким зеленуватим конденсатом.

Зоі пробіглася пальцями по оновленій сенсорній панелі, її очі звузилися, аналізуючи шалений потік нових даних. — Атмосфера придатна для дихання, але склад... дивний, — повільно вимовила вона, не відриваючи погляду від екранів. — Рівень кисню завищений на вісімнадцять відсотків. А ще зовнішні аналізатори фіксують високу концентрацію синтетичних спор. Вони мають складну білкову структуру, змішану з мікроскопічними кремнієвими провідниками. Цей ліс — це не просто флора. Це єдина, колосальна нейромережа.

Хром підійшов ближче до вікна, притиснувшись мордою до скла. Його кібернетичне око тихо клацнуло, перемикаючись на тепловий спектр. — Чудово. Просто геніально, — прохрипів кіт, і в його голосі забринів фірмовий сарказм. — Ми проміняли стерильну утопію пацифістів на чийсь вологий біоінженерний сон. Бачите ті товсті ліани праворуч? У них замість капілярів — оптоволокно, по якому просто зараз ідуть пакети даних. А те серцебиття, яке ми чуємо... це не просто фабрика. Воно має органічну природу і качає живильну суміш на кілометри навколо.

Твін похмуро подивився на чорний модуль, який усе ще валявся на рифленій підлозі біля його черевиків. — Ми викинули їхній "якір", — констатував він, перевівши погляд на Зоі. — Куди саме нас закинуло? — Стрибок наосліп, — спокійно відповіла дівчина, виводячи на екран тривимірну, але поки що дуже обмежену мапу місцевості. — Генератор використав вільні змінні після того, як ти обірвав ланцюг координат Осередку. Ми в абсолютно сліпій зоні мультивсесвіту. Тут немає жодних знайомих радіочастот чи супутникових сигналів.

Раптом ритмічне гудіння змінило тональність. Воно стало різкішим, швидшим, ніби гігантський організм навколо них перейшов у стан підвищеної готовності.

Одна з велетенських папоротей, що росла за кілька метрів від капота броневика, несподівано здригнулася. Її м'ясисте, схоже на щупальце листя повільно розгорнулося. На його зворотному боці, серед зелених прожилок, раптом розплющилися десятки дрібних, пульсуючих жовтих лінз, які фокусувалися з тихим дзижчанням камертонів. Рослина плавно, немов жива кобра, повернула свій "капюшон" у бік машини. Синтетичні спори в повітрі навколо броневика миттєво змінили колір із тьмяно-зеленого на агресивний багряний.

— Здається, місцевий антивірус щойно виявив у своїй системі чужорідний елемент, — холоднокровно зауважив Хром, знову випускаючи пазурі на металевій лапі. Він обернувся до Твіна, і його червоний світлодіод яскраво спалахнув у напівтемряві салону. — Капітане, можливо, саме час перевірити, чи не забули наші зелені миротворці перепрошити ще й систему управління великокаліберним кулеметом на даху?