Знайомство з канцлером

Наступного ранку їхню трійцю викликали на верхній поверх, до командування.

Канцлер Осередку, невисокий лисий чоловік із грубими рисами обличчя, стояв у залі засідань разом із майором.

— Пане, пані, кіт. Проходьте і сідайте. Я чув, що ви відхилили нашу пропозицію залишитись, — говорив він діловито з британським акцентом. — Зрозумійте мене правильно, я маю бути впевненим, що ви не повернетесь через кілька днів з підкріпленням. Тому ми дещо змінили бортовий комп'ютер того, що ви називаєте броневиком. Через що наш світ буде приховано від будь-яких спроб повернутися.

Канцлер зробив коротку паузу, кинувши пильний погляд на Твіна та Зоі, перш ніж продовжити: — Під час першого стрибку ви ввели якийсь код із зовнішнього пристрою, і цей код зафіксовано як нульова точка. Якщо бажаєте повернутися у свій світ, введіть той самий код з того самого пристрою в момент стрибка.

Хром повільно випустив пазурі на лівій металевій лапі, залишаючи ледь помітні подряпини на дерев'яному підлокітнику крісла, а його ліве око з червоним світлодіодом зацікавлено й водночас недобре блимнуло.

— Тобто ви хочете сказати, пане канцлере, — спокійним, але наскрізь просякнутим цинізмом голосом промовив кіт, — що ви просто поколупалися в наших мілтеках, закрили за нами двері і вважаєте це актом вищої дипломатії?

Майор Корбут стояла поруч із канцлером, склавши руки на грудях, і спостерігала за реакцією трійці. Твін напружено звівся на ноги, інстинктивно стаючи ближче до Зоі, готовий у першу ж секунду заблокувати будь-яку загрозу. Але канцлер навіть не здригнувся — він лише холодно й діловито посміхнувся, демонструючи повну впевненість у власних правилах гри.

Зоі подивилась на канцлера. — То ми можемо йти? — її голос пролунав холодно й рівно, без жодного натяку на страх чи повагу до місцевої влади.

Канцлер злегка підняв брови, ніби оцінюючи її витримку, а потім повільно кивнув. Майор Корбут розблокувала двері за їхніми спинами, і важкий механізм знову пропустив їх у коридор. Їхній час у Центрі Запобігання Загрозам добігав кінця, і тепер залишалося лише одне — дістатися до ангара, де на них чекав броневик.

— Охорона проведе вас до ангара, а потім на злітну смугу, — додав канцлер у спину тим, хто вже збирався виходити. Його голос звучав так само сухо й остаточно, не залишаючи простору для жодних дискусій.

Двоє охоронців у стандартній формі Центру мовчки виступили вперед, вказуючи жестом шлях. Твін, Зоі та Хром рушили за ними широкими коридорами, де кожен крок металевої лапи кота луною відбивався від стін, нагадуючи про те, що чужинці залишаються чужинцями навіть у найзатишніших утопіях.

Ангар зустрів їх прохолодною густиною повітря та знайомим силуетом броневика, який тепер вигляд мав дещо інакший — оновлений, перепрошитий місцевими кулібінами, але все ще готовий прийняти їх на борт. Охоронці Центру мовчки супроводили їх до самої машини, тримаючись на безпечній відстані.

Твін, Зоі та Хром заскочили всередину салону. Двері за ними зачинилися з важким пневматичним гуркотом.

Твін сів за водійське місце й одразу потягнувся до тумблерів, але завмер, дивлячись на перепрошиту панель керування. Зоі опустилася на сусіднє крісло, хмуро дивлячись на прилади.

— Зачекай, — Зоі різко зупинила рух Твіна, перехопивши його руку над панеллю. — Про який взагалі зовнішній пристрій і який код говорив канцлер? Ми нічого подібного з собою не брали.

Хром важко зістрибнув із заднього сидіння на підлогу кабіни. Його металева лапа глухо стукнула об рифлене покриття, ліве вухо нервово смикнулося, а червоний світлодіод у оці злий і холодний відблиск кинув на приладову дошку.

Кіт підійшов ближче до передньої панелі, окинув її цинічним поглядом і раптом різко вдарив металевою лапою по прихованій кришці технічного відсіку під центральною консоллю. Кришка зіскочила з пазів. Там, у глибині переплетених дротів, лежав невеликий чорний блок із роз'ємом — чужорідний модуль, який місцеві інженери встановили під час «модифікації» бортового комп'ютера.

— Здається, наші пацифісти не просто сховали координати, — процідив крізь зуби Хром, зазирнувши туди своїм кібернетичним оком. — Вони залишили «маячок» і пристрій доступу прямо в нашій же панелі. Вони розраховували, що ми знайдемо його в останню хвилину... або що ми взагалі не зрозуміємо, куди його втулили.

— Їдемо, — коротко сказав Твін.

Він увімкнув запалювання. Перепрошитий місцевими кулібінами двигун броневика гучно й незвично загарчав, змушуючи здригнутися весь салон. Зоі пристебнулася, не зводячи очей із чужорідного чорного модуля, який щойно виявив кіт. Хром легким і пружним стрибком повернувся на заднє сидіння, а його ліве кібернетичне вухо та червоний світлодіод у лівому оці пильно стежили за кожним датчиком на панелі приладів.

Тяжкі ангарні ворота Осередку почали повільно розсуватися, впускаючи всередину сіре світло ранкового похмурого дня та відкриваючи прямий шлях на довгу злітну смугу. Охоронці біля виходу відступили назад. Їхня дорога додому — чи у невідомість — нарешті починалася.

Твін різким рухом висмикнув чужий чорний модуль із роз'єму та з огидою жбурнув його на рифлену підлогу кабіни, де той глухо вдарився об метал.

Зоі тим часом перехопила керування, блискавично вводячи дані на перепрошитій панелі керування.

— Запускаю квантовий генератор! — вигукнула вона, щойно важкі колеса броневика викотилися на рівну бетонну поверхню злітної смуги.

Салон наповнився низьким, натужним гудінням, яке стрімко переходило у високий ультразвуковий свист. Простір навколо машини почав викривлюватися, розмиваючи сірий пейзаж Осередку на дивні, химерні смуги. На задньому сидінні Хром уперся своєю металевою лапою в підлогу, а його червоний світлодіодний окуляр яскраво спалахнув у спалахах енергії, що вже починала розривати реальність навколо них.

Зоі швидко вводила послідовність на панелі, пальці літали по клавішах, поки перепрошиті індикатори блимали спокійним синім світлом.