Вибір

Тиждень у Зеленому Осередку перетворився на дивну, майже сюрреалістичну симуляцію мирного життя.

Щоранку починалося з того, хтось із команди нагадував майору Корбут про квантовий генератор, а у відповідь незмінно звучало її фірмове, добряче заїжджене: «Завтра займемося питанням вашого генератора, а сьогодні відпочивайте».

За цей тиждень екопацифісти настільки звикли до їхньої компанії, що навіть перестали здригатися від різких рухів Гаррі. Такса знайшла собі улюблене місце біля головної гідропонної ферми, де регулярно тероризувала місцевих метеликів, а Енні вже встигла вивчити розклад роботи сонячних панелей краще за деяких стажерів Осередку. Зоі намагалася якомога менше виходити в людні місця, знаючи, як кожне зайве обличчя змушує Твіна напружуватися до стану зведеної пружини. Сам же Твін щодня рахував години, поступово втрачаючи будь-яку віру в дипломатію та обіцянки місцевої адміністрації.

Хром зазвичай проводив більшу частину дня, прогулюючись периметром із виглядом досвідченого інспектора, чиє кібернетичне вухо регулярно вловлювало зайві звуки, а око іронічно спостерігало за черговими спробами Осередку тягнути час.

— Знаєте, — протягнув кіт, застрибнувши ввечері на підвіконня гостьової кімнати та м'яко ляснувши об дерево своєю металевою лапою. — Якщо їхнє «завтра» наставатиме з такою ж регулярністю й надалі, то через рік ми швидше заростемо тут мохом, аніж запустимо наш двигун. Схоже, пані майор просто колекціонує міжвимірних мандрівників у своєму зоопарку.

Настоятель раптом задоволено зітхнув, обводячи поглядом зелені куполи й доглянуті доріжки за вікном.

— А мені тут подобається, — сказав священник. — Я б залюбки лишився доживати віку.

Гаррі перезирнувся з Енні, яка міцно притисла до себе таксу. Інженер підійшов до Твіна і поклав йому руку на плече.

— Вибач, друже, — промовив Гаррі. — Я маю дбати про доньку, а випалені, мертві світи — це не місце для дитини. Нам із Енні, схоже, доведеться прийняти пропозицію Осередку і лишитися тут. Та й священик своє вже відмандрував.

— Я розумію. Не вибачайся, — юнак торкнувся руки інженера, а Зоі мовчки кивнула, розуміючи їхній вибір. Це означало одне: тепер вибиратися звідси й лагодити квантовий генератор доведеться лише втрьох — Твіну, Зоі та Хрому.

— Чого було ще очікувати, — буркнув кіт, зістрибуючи з підвіконня на підлогу. Його металева лапа глухо стукнула об покриття, а око з червоним світлодіодом зблиснуло в напівтемряві. — Зрадники й пацифісти. Звісно, краще поливати квіточки в тепличних умовах, ніж ризикувати шкурою в невідомих світах. Ну що ж, якщо ці дипломатичні балакуни з Центру Запобігання Загрозам думають, що ми розчинимося в їхньому затишку — вони глибоко помиляються. Завтра ми заберемо наш генератор самі.

Гаррі подивився на Хрома.

— Завтра ми разом запустимо генератор, і ви повернетесь додому, а ми лишимося тут, — спокійно і твердо промовив інженер, не відводячи погляду від кібернетичного кота.

Хром зупинився на півдорозі до вікна, повільно повернувши голову. Його ліве кібернетичне вухо смикнулося, а червоний світлодіод у лівому оці зловісно й водночас втомлено блимнув у напівтьмі кімнати.

— Разом запустимо, кажеш... — протягнув кіт, знову перенісши вагу на свою металеву ліву лапу. — Ну звісно. Спочатку випатраємо їхніх інженерів на довіру, а потім влаштуємо невеликий технічний феєрверк на прощання. Тільки от дивись, Гаррі, щоб ваші нові зелені друзі не вирішили залишити нас тут навічно разом із вашими квіточками та сонячними панелями.

Твін напружено стиснув кулаки, дивлячись на Гаррі. Розділення команди означало, що право на власний вихід доведеться виборювати — під пильним наглядом охорони Центру Запобігання Загрозам.

Ніч перед вирішальним днем опустилася на Зелений Осередок тиха й неспокійна. За великим панорамним вікном безшумно крутилися сонячні панелі, збираючи тьмяне світло незнайомих сузір'їв, а в кімнаті панувала атмосфера передштормового затишшя.

Остаточне рішення розділитися розставило все на свої місця, знявши тривожну невизначеність, але натомість принесла відчуття гіркої туги. Вони пробігли разом крізь вогонь, радіацію, зграї бойових нанітів та руїни зниклих світів — і ось тепер їхні шляхи розходилися.

Гаррі відвів Твіна вбік, до кутка кімнати. Інженер дістав із кишені невеликий металевий модуль — саморобний ключовий перехідник із вбудованим обхідним запобіжником, який він нишком змайстрував за цей тиждень із залишків місцевого брухту.

— Тримай, — тихо сказав Гаррі, вкладаючи холодну деталь у долоню юнака. — Коли ми зайдемо в техбокс, Корбут обов'язково спробує заблокувати живлення з головного пульта. Цей шинт пустить енергію від реактора броньовика напряму в квантовий контур. Генератор вийде на пікову потужність за кілька секунд, але у вас буде лише один шанс. Якщо схибите — запустите ланцюгову реакцію.

— Дякую, Гаррі, — Твін міцно стиснув руку інженера. — За все. Без тебе ми б не пройшли навіть перший світ.

— Це тобі дякую, хлопче. Ти врятував мою доньку і дарував їй дім, — Гаррі глянув на Енні, яка вже засинала на дивані, скрутившись калачиком біля такси. — Я залишуся тут і зроблю все, щоб утримати Корбут і її хлопців від дурощів, поки ви будете проводити ініціалізацію. Вони не погані люди, Твіне. Вони просто надто залякані власною безпекою.

Зоі тим часом сиділа поруч із Настоятелем. Старець тепло усміхався, його зморшкувате обличчя в м'якому підсвічуванні кімнати здавалося абсолютно спокійним і просвітленим. Він обережно торкнувся долоні дівчини.

— У кожної душі свій притулок, дитино, — тихо промовив священник. — Моя мандрівка закінчилася тут, серед цього зеленого світу. А твоя — тільки починається. Ти здобула серце і життя, Зоі. Бережи Твіна. Ви обидва — світло, яке пробилося крізь найтемніший морок.

Зоі схилила голову, відчуваючи, як у грудях тепло й м'яко відгукується кожне його слово — відчуття, яке ще місяць тому було для неї недосяжною функцією.

Троє залишаються. Троє йдуть.У цю мить вони думали що вже ніколи не зустрінупься знову