Пастки й тіні

Бітрак повільно котився сухим руслом, лавіруючи між іржавими кістяками старого транспорту. На підступах до сектора Ольвів повітря змінювалося: до звичного смороду розігрітої мастильної пасти домішувався солоний, гострий присмак моря.

Твін тримав пальці над кнопкою аварійного скидання живлення. Будь-яка зайва частота могла привабити автономних дронів, які «Південний Квазар» розсипав уздовж берегової лінії, мов отруйне насіння.

— Шум, — коротко прохрипів мовний модуль Хрома. Кіт напружено витягнув шию, а титанове вухо тихо прокрутилося на сервоприводі, повертаючись до скелястого пасма ліворуч. — Не вітер. Метал об камінь.

Твін різко натиснув на гальма. Бітрак завмер, клюнувши важким носом у рудий пісок. На передній панелі згасли голографічні карти — системи перейшли в режим глибокого затінення. У кабіні запанувала напівтемрява, розбавлена лише блідим світлом зовнішніх індикаторів.

З-за скельного виступу, метрів за триста попереду, виринув вантажний багі. Машина, зібрана з уламків різних корпусів, мала наваристі решітки на лобовому склі й важку турель на даху. Розпізнавальних знаків не було, але Твін одразу впізнав почерк — рейдери.

Це були найманці, які не гребували нічим. Синдикат платив їм щедро за кожного «живого» андроїда, повернутого для форматизації.

Юнак затамував подих. Поруч Хром прищулив справжнє вухо, а кібернетичне зафіксував у правому положенні, зчитуючи спектр двигуна рейдів.

Багі пролетів нижче по схилу, навіть не сповільнюючись. Екіпаж розраховував перехопити втікачів на відкритих ділянках, не здогадуючись, що бітрак уже заліг у тіні каньйону.

— Угору, — прохрипів кіт, навівши титанову лапу на вузьку розпадину між скелями. — Там пройдемо.

— Молодець, старий, — тихо мовив Твін, плавно витискаючи важіль ходу.

Бітрак поповз угору по крутому кам’янистому насипу. Гусениці чіплялися за виступи породи з сухим тріском, але Твін наказав системі подавати паливо мінімальними порціями, щоб уникнути гарячого вихлопу.

За десять хвилин важкого підйому перед ними відкрився вид на море — величезна, сиво-зелена маса води билася об високі скелі сектора Ольвів. Залишки колись величного порту стирчали з води знівеченими сталевими палями, а внизу чорніли зяючі отвори печер.

Саме там ховалася чергова група тих, хто ризикнув сказати «ні» протоколам послуху.

Твін дістав із кишені невеликий саморобний передавач і тричі клацнув тумблером, посилаючи короткий низькочастотний імпульс у товщу скелі.

— Відповіли, — пробуркотів Хром. — Чекають. Але... позаду знову вони.

На екрані радіопеленгатора спалахнули три червоні цятки. Багі рейдів був не один — вони розгортали засідку, відрізаючи шляхи відступу від моря.

У чистому небі над бітраком спалахнула блискавка. Потім ще одна — і вже за кілька секунд потужний дуговий розряд утворив кільце навколо машини. Датчики шаленіли. Твін і Хром не встигли збагнути, що відбувається.

Раптом сяйво згасло — і навколо простяглося зелене, трав’янисте плесо. Згідно з даними, вони залишалися на тому ж місці. Але жодного знайомого об’єкта на горизонті не було видно.