Розділ 3. Блиск та леза

Марк заглушив двигун позашляховика, але його пальці продовжували міцно стискати кермо, до білих кісточок. Він не поспішав виходити. У салоні панувала тиша, порушувана лише цоканням годинника та його власним важким диханням. Крізь тоноване скло він мав найкращий огляд — він бачив її, а вона його — ні.

Вона виходила з авто так, наче все життя тільки й робила, що ступала на червоні доріжки. Чорна сукня. Важкий шовк облягав її фігуру, наче броня. Марк відчув, як у горлі здавлює спазм. Вона обрала чорний — колір, який колись, у їхньому спільному минулому, називала «кольором порожнечі». Тоді вона любила сонячні кольори, легкі сарафани і теплий льон. Тепер вона виглядала як витвір мистецтва із криги та болю.

Він спостерігав, як високий чоловік у бездоганному смокінгу обережно бере її за лікоть. Той тримав її так впевнено, наче вона була його власністю, застрахованою на мільйони. Марк зціпив зуби так, що заніміли скули. П’ять років він прокручував цю зустріч у голові, але жоден сценарій не готував його до цього фізичного болю в грудях. Дивитися, як інший чоловік торкається її спини, було все одно що відчувати дотик розпеченого заліза до відкритої рани.

«Ти виглядаєш як королева, Аню. Але я пам’ятаю тебе іншою. Босою на підлозі нашої крихітної кухні, з розпатланим волоссям і в моїй сорочці на плечах, коли ми ділили одну тарілку макаронів на двох», — подумав він, нарешті відчиняючи дверцята.

Він зачекав рівно десять хвилин. Йому потрібно було опанувати себе. Якщо він вийде зараз — він просто відтягне її від того чоловіка на очах у всієї преси. Марк зробив глибокий вдих, поправив манжети і вийшов у вологу ніч.

Коли він переступив поріг «Плази», світ навколо вибухнув спалахами камер та фальшивим сміхом. Він ігнорував офіціантів та знайомих бізнесменів, які намагалися перехопити його погляд. Для нього зал був порожнім — доки він не побачив її біля високої мармурової колони.

Вона стояла в оточенні місцевої еліти, тримаючи келих шампанського з такою аристократичною легкістю, наче народилася в лондонському Сіті, а не в їхньому районі з розбитими ліхтарями. Марк зупинився біля бару, замовив подвійне віскі без льоду і почав вивчати її крізь натовп.

Він бачив те, чого не помічали інші. Бачив, як напружена її ліва рука, як вона занадто часто торкається перлів на шиї — стара звичка, яка видавала її паніку. Вона відчула його присутність ще до того, як побачила. Повітря між ними ніби наелектризувалося. Марк бачив, як вона на мить завмерла посеред розмови з мером, і її погляд мимоволі метнувся в бік входу.

Він згадав ту останню каву, яку вона варила йому о третій ночі перед його першим великим контрактом. «Якщо ми виграємо це, Марку, ми купимо той маленький будиночок біля озера», — шепотіла вона тоді, цілуючи його в щоку. Тепер у нього було десять таких будиночків. Не було лише її.

Марк поставив келих на стійку. Він рушив крізь натовп не відводячи погляду від її обличчя, яке з кожним його кроком ставало все блідішим.

Анна відчула, як простір навколо неї стиснувся, щойно мер вимовив його ім'я. Вона не обернулася відразу, але шкірою відчула, він тут. Його присутність була як низькочастотний гул — вона не чула його вухами, але відчувала кожною клітиною тіла.

— Доброго вечора, панове, — голос Марка розрізав повітря.

Анна повільно повернула голову. Він стояв зовсім поруч, тримаючи келих віскі. Його очі — темні, непроглядні, як грозове небо — впилися в її обличчя з такою силою, що їй на мить здалося, ніби він бачить її наскрізь, крізь шари косметики, дорогої сукні та п’яти років мовчання.

«Ти дивишся на мене так, ніби маєш право заходити без стуку в мої думки», — промайнуло в голові Анни.

— Марку Олександровичу, — вона змусила свої губи скластися у ввічливу, але мертву посмішку. — Дозвольте представити вам мого партнера, Давида. Давиде, це пан Морозов. Ми вже встигли обмінятися кількома словами вчора в офісі.

Давид простягнув руку, і Анна помітила, як Марк на секунду затримав погляд на його долоні, перш ніж відповісти на жест. У цьому короткому русі була прихована оцінка суперника — швидка, хижа і безжальна. Марк потиснув руку Давида, але його увага миттєво повернулася до Анни.

— Приємно познайомитися, — ввічливо відповів Давид. — Анна згадувала, що ви — серйозний гравець на місцевому ринку.

— Я просто не люблю програвати, — спокійно промовив Марк, продовжуючи дивитися на Анну. Його погляд повільно ковзнув по її плечах до тонкої нитки перлів. — Анна Сергіївна знає: я приділяю увагу деталям. Особливо тим, що мають історію.

Він зробив ледь помітний акцент на слові «історія», і Анна відчула, як її серце боляче штовхнуло в ребра.

— У бізнесі історія часто заважає об'єктивності, — Анна підняла підборіддя, витримуючи його погляд. — Я віддаю перевагу чистим аркушам і прозорим цифрам.

— Чисті аркуші існують лише в документах, — Марк зробив крок ближче. Тепер його запах був так близько, що в Анни запаморочилося в голові — той самий аромат, який вона намагалася вимити зі своєї пам'яті роками. — У житті завжди залишаються сліди. Навіть якщо їх дуже старанно намагалися стерти.

Він на мить опустив очі на її праву руку. Там, де рукав чорної сукні щільно прилягав до зап'ястя, Анна мимоволі стиснула пальці. Це був лише один погляд, лише один натяк на те, що він пам'ятає кожну родимку, кожну дрібницю на її тілі.

Давид відчув цей невидимий зв'язок, що натягнувся між ними, як струна. Він м’яко поклав руку на талію Анни, і вона майже здригнулася від цього дотику. У порівнянні з розпеченим поглядом Марка, рука Давида здавалася просто теплою, але чужою.

— Ви дуже філософськи налаштовані, Морозов, — голос Давида став трохи жорсткішим. — Але, здається, нас чекають у великій залі.

Марк не відповів Давиду. Він продовжував мовчки дивитися на Анну, і в цьому мовчанні було більше болю та запитань, ніж у будь-якому крику. Він бачив, як вона блідне під шаром пудри, як її дихання стає поверхневим. Він бачив, що вона боїться — не його, а того, що вона все ще відчуває.