Розділ 1. Масштаб амбіцій

Анна поправила манжети своєї білосніжної блузки, дивлячись у дзеркало, що висіло в її новому кабінеті. П’ять років за кордоном навчили її не лише веденню великого бізнесу, а й вмінню тримати обличчя, навіть коли всередині все випалено. Вона повернулася в це місто як тріумфаторка, щоб відкрити філію лондонського холдингу.

— Анно Сергіївно, до вас Марк Морозов, директор «М-Логістик». Прийшов на призначену зустріч щодо тендеру на регіональне представництво, — пролунав голос секретарки через селектор.

Анна зробила глибокий вдих, розправила неіснуючу складку на спідниці й сіла в крісло. Вона знала, що він прийде. Вона бачила його прізвище у списках претендентів ще тиждень тому. Його компанія була лідером на місцевому ринку, але для масштабів її холдингу він був лише перспективним гравцем, який прагнув вийти у вищу лігу.

— Нехай заходить.

Двері відчинилися. Марк увійшов впевнено, з тією самою енергійною ходою, яку вона пам’ятала. На ньому був дорогий костюм, який ідеально підкреслював його статуру. Він не виглядав людиною, у якої проблеми — він випромінював успіх і силу. Але коли він побачив, хто саме сидить у кріслі генерального директора, його впевненість на мить похитнулася.

— Аня? — він зупинився посеред кабінету, і його погляд миттєво потемнішав від шоку.

— Анна Сергіївна, — холодно виправила вона, не встаючи й не пропонуючи руки для вітання. — Сідай, Марку. Ми тут для бізнесу, а не для спогадів.

Марк повільно опустився в крісло навпроти. Він швидко опанував себе, хоча в очах все ще читалося заціпеніння.

— Я чув, що філію очолить хтось із Лондона. Не очікував, що це будеш ти. Ти... сильно змінилася.

— П’ять років — достатній термін, щоб перестати бути наївною, — вона відкрила його папку з пропозицією, професійно ігноруючи його пильний погляд.

Перед очима на мить спалахнув спогад: та сама наївна Аня у старій орендованій квартирі, де на підлозі були розкладені перші креслення його логістичної схеми. Вона тоді готувала йому міцну каву о третій ночі, вірячи кожному слову про їхнє спільне майбутнє. «Ми збудуємо це разом, малюк», — шепотів він тоді, цілуючи її втомлені очі. Зараз ці слова здавалися ехом із паралельного всесвіту.

— Твоя компанія має хороші показники, — продовжувала вона, придушуючи внутрішній трепет. — Ти хочеш масштабуватися через наш холдинг, і це логічний крок. Але я маю бути впевнена, що ти готовий до наших стандартів. Після твого... розлучення, бізнес залишився цілим?

Марк зціпив зуби. Тема його невдалого шлюбу була для нього болючою, особливо зараз, перед нею.

— Мій бізнес — це я. Розлучення було юридично чистим і ніяк не вплинуло на потужності «М-Логістик». Я готовий до виходу на міжнародний рівень і твій холдинг — ідеальний партнер для цього.

Анна повільно перегортала сторінки презентації. Вона відчувала, як він намагається впіймати її погляд, знайти там бодай краплю тієї Ані, яку він знав у двадцять два. Але вона була непроникною.

— Твій план амбітний, — нарешті сказала вона, піднімаючи на нього очі. — Але мені потрібні гарантії, що особисті фактори не заважатимуть роботі. Я не терплю непрофесіоналізму.

— Я ніколи не підводив у справах, Аню, — він нахилився вперед, і його голос став нижчим, майже інтимним. — Навіть якщо я зробив фатальну помилку в особистому житті... у бізнесі я бездоганний. Дай мені шанс це довести.

Його слова про «фатальну помилку» боляче полоснули по серцю. Анна мимоволі згадала той день, коли її ідеальний світ згорений вщент: запах чужих парфумів у їхній спальні та Олену, яка зверхньо посміхалася, накидаючи його сорочку. Тоді він не шукав шансів довести свою бездоганність — він просто мовчав.

— Можливо, — вона закрила папку і відсунула її вбік. — Завтра ввечері буде благодійний прийом у готелі «Плаза». Там будуть усі ключові гравці ринку. Я буду там зі своїм партнером, Давидом. Приходь теж. Там і побачимо, як ти тримається в нашому колі. А зараз — мені час працювати.

Марк встав. Згадка про іншого чоловіка пройшлася по його нервах, як лезо, хоча Анна вимовила ім'я «Давид» абсолютно спокійно, наче це була просто констатація факту.

— До завтра, Анна Сергіївна, — сказав він, навмисно виділивши офіційне звертання, і вийшов з кабінету.

Тільки коли двері зачинилися, Анна дозволила собі видихнути. Її руки, що досі спокійно лежали на столі, ледь помітно затремтіли.

Вечір того ж дня видався тихим. Анна стояла на балконі своєї нової квартири, спостерігаючи, як місто спалахує мільйонами вогнів. У руках вона тримала келих білого вина, але так і не зробила жодного ковтка. У голові все ще лунав голос Марка — тепер уже не того хлопця, а впевненого чоловіка, який дивився на неї так, ніби намагався відшукати під дорогою тканиною піджака її душу.

Почулося клацання замка. Анна не здригнулася — вона знала, що це Давид. У нього були ключі, хоча вони й не жили разом. Він заходив два-три рази на тиждень, зазвичай після залу чи пізніх переговорів.

— Ти знову в темряві, Анно? — почувся його низький, спокійний голос.

Давид підійшов ззаду і м’яко поклав руки їй на плечі. Він пахнув дорогим тютюном та успіхом. Він був старшим за неї на десять років, мав бездоганну репутацію і ще ідеальніші манери. З ним було легко. Давид нічого не вимагав, не влаштовував сцен і завжди знав, коли треба промовчати.

— Просто замислилася про завтрашній прийом, — відповіла вона, не обертаючись, але дозволяючи йому притулитися щокою до її волосся.

— Тобі немає про що хвилюватися. Ти — головна подія цього вечора. Місто тільки й говорить про твій холдинг, — він розвернув її до себе і злегка підняв її підборіддя. — Ти виглядаєш втомленою. Хтось зіпсувати тобі настрій в офісі?

Анна завагалася. Вона могла б розповісти про Марка. Могла б сказати: «Сьогодні прийшов привид з мого минулого, чоловік, який розбив мені серце в двадцять два». Але вона лише ледь помітно всміхнулася.