3

В Андрія була квартира у самому Львові. Трикімнатна квартира з видом на старе місто. В квартирі було все гарно обкладено. Видно, що хазяїн при грошах. Андрій був дома один. Вони сіли в гостьовій, що скидалася радше на зал.

– Знаєш Радик, моя дружина поїхала до мами. – сказав Андрій. – Я не думав, що ти будеш зі своєю …

– Дівчиною поки ще. – перебив його Радик. – Знайомся, майбутня місіс Воловська.

– Аж так. Та це класно. Ти таки змінився. – засміявся Андрій. – А тебе пам’ятаю ще зовсім іншим. Ще таким молодим, сором’язливим, тихим. Ну хто би сподівався.

– Ніхто! Навіть я сам не вірю в це.

Вони сіли за стіл. Трохи випили. Їхня розмова почалася зі студентських спогадів. Настрій в обох був доволі піднятий. Згадувалися різні кумедні історії, казуси що прикрашали їхнє студентське життя.

– А пам’ятаєш, як ти давав нам списувати на іспитах?

– Пам’ятаю. А ще тоді, як ви всі не правильно списали. – Радик засміявся.

– О, то ти був розумний. – збоку озвалася Віка. – А мені завжди говорив, що сам списував в усіх.

– Віка, та твій Радик був дуже розумний хлопець. Я навіть заздрив йому ще тоді. За ним багато тоді дівчат. Хоча він сам ні на кого не звертав уваги.

– Ой ти скромняшка! – засміялась Віка. – Навіть би і не думала.

– Так, так. І заглядав на хлопців. – якось промимрив Радик.

Вони сиділи довго. Згадували минуле. Розмова затягувалася. На місто вже давно впала темінь ночі. Годинник показував уже пів на дванадцяту.

Радик був сп’янілиим як ніколи. Його швидко розвело. Віка ще не бачила його таким. Це трохи дивно виглядало. Але дівчина все ж мовчала. Вона не хотіла нічого говорити напроти при сторонніх, хоча і їй це не зовсім подобалося.

Звісно, Радик взяв її з собою до друга. Він їй довіряє і любить. Та все ж. Він інший. Не такий вже й недосяжний супер герой, як виглядав тоді коли їх погляди зустрілися вперше. Чому саме так? Чому він показує їй свою звичайну людськість? Вона ж його так боготворила. Так високо ідеалізувала. Принаймні їй це здавалося.

Та дівчина навіть не думала перечити йому. Попри все Радик був її єдиним і коханим і другом. Саме це відчуття потрібності колись врятувало її від повного морального упадку. Саме цей погляд змушував мінятися і через не хочу йти до нового образу.

Саме його слова були єдиною підтримкою в цілому світі. А ким була для нього вона? Все і так було зрозуміло. Але все ж. у дівчині закрадалися нотки недовіри. Для чого вона Радикові? Ну от реально, для чого? Вона юна студентка, зелена, далека ще від усього. А він – зірка, має багато знайомих, може отримати все що хоче. І в цьому вся різниця. Але ж яка велика, мов прірва. Прірва, що розділяє ці два світі. І що тільки їх поєднує? Дивно, та тільки справжня любов може поєднати непоєднане. Але чи була це любов? Вона дивилася на свого Радика, а всередині мучили різні думки. Так часто буває, зверху людина ніби виглядає спокійна, тиха, весело щось розповідає а що робиться в її середині в той час ніхто не знає. І це найбільша таємниця людини.

Раптом Радик згадав, що гості мають мати честь.

– Знаєш, Андрій, було добре все. Приємно сидіти, щось згадати. Але треба додому їхати.

– Ти куди зібрався? Радик, ти випив, втомлений. Тут переночуєте. Завтра поїдете.

– Ні, ти що. Якби я сам то так. А дівчинка має бути дома вчасно.

– Ні, ну Радик, може і справді, ти трохи не тверезий. А їхати в ночі!

– Вікусю ти що. Я не хочу. Ми легенько поїдемо. А там ти поведеш

– Ну добре. Нехай буде. – погодилась дівчина.

Дорога була мокра. Не давно падав дощ. Траса була порожня. В таку пору на трасі дуже мало машин.