1

Старий парк де мали зустрітися Безбородько з Пушковою, являв собою невеликий скверик, з лавочками і гарно почищеними деревами. Всюди росла не висока травичка. Тут було тихо. Мало хто тут зараз був. Але місце було красивим.

Безбородько прийшов сюди швидко. Він любив це місце. Тут можна було просто посидіти тоді, коли було дуже погано. Він сів на лавку і слухай як десь співає пташка. З людей не було нікого. Тільки він один.

Незабаром з’явилася і Оксана. Вона була на високих підборах і в короткому платі. Її довге світле волосся розвівалося на вітрі. Жінка підійшла до лавки де сидів Безбородько і легенько усміхнулася.

– Доброго вам дня пане Володимир

– Привіт Оксаночко. Тебе й не впізнати. Ще красивіша аніж була до…Як ти там?

– Не можу поки що ні чим похвалитися. Але не погано. Живу добре. А ви як? Чула ви поховали дочку. Співчуваю.

– Оксанко, ти знаєш … – і він на якусь мить замовк. Так ніби думав, що має сказати. – Я сам винен у тому, що так склалося.

– Ну не виніть себе. Ви хороший чоловік, розумний, добрий, співчутливий. Я думаю…

– Ні, я мав один гріх. І за нього так поплатився. Але давай не будемо про це. Краще розкажи мені щось.

– Навіть не знаю з чого б то такого почати…

Оксана швидко повернула бесіду в інше русло. Вона розказувала про свій побут, про роботу, про друзів. Розмова була легка, не вимушена. Вони просто сиділи і згадували старі добрі часи. Потім Оксана запропонувала посидіти в кафе. Та й на дворі вже смеркало.

Вони встали і пішли. По дорозі знайшлося якесь не дороге але затишне кафе. Тут було гамірно але приємно. Оксана з Безбородьком сіли за столик, що був в самому кутку, в темноті і подалі від чужих очей. Тут серед усього їх ніхто навіть не помічав. А вони просто сиділи і щось собі говорили, згадуючи колишні роки.

Свого часу багато хто міг казати що, між Безбородьком і Оксаною був роман. Ну чи принаймні флірт. І хоч як то все було скрито та все ж щось таки було. Можливо воно тривало і досі. Звісно, сказати ніхто не міг чи це була правда. Однак поговорювали. Як би там не було але вони мали про що по говорити. І щось таке спільне, що об’єднувало цих людей з різними життєвими смаками, ідеями, віком.

А місто починала вкривати ніч.