1

Не зрозумілі питання, не чіткі відповіді, не прораховані кроки. Люди часто плутаються самі в собі, не знаючи чого самі на справді очікують від себе і від інших. Іноді вони себе вважають богами, всесильними велетнями, найрозумнішими істотами, котрі можуть все. Котрим відкрито всі таємниці  всесвіту.

Але насправді вони є всього лише бідними чужоземцями на цій, маленькій планеті під назвою земля. Але ж не всі це розуміють. Не кожен хоче визнати свою не здатність, свою справжню ціну по відношенню до всього цього всесвіту. Як і ніхто не хоче прийняти свою мізерність в цьому величезному морі життя.

Радик зупинився біля великого будинку з надписом «Торговий центр Пелікан». На тротуарі стояла молода, красива, в фіолетовій сукні дівчина. Спершу він не впізнав в ній Віку. Радик зупинив машину. Дівчина підійшла ближче. Це була безсумнівно вона. Справді, вона змінилася. Це була інша, не та Віка, котру він пам’ятав. Це була вже не та юна хуліганка, а красива леді.

– Привіт. Ну що не впізнав?

– Привіт. Сідай. – він дивився на неї, ніби на якусь незнайомку.

– Радик, ти що справді мене не впізнаєш? – перепитала дівчина.

– Ну. Майже не впізнав.

– Та ти теж змінився дуже.

– Давай краще може нарешті десь поїдемо? Якщо ти не проти.

– Та я абсолютно не проти. А чого ти такий? Щось сталося?

– Який це «такий»? Та ніби нічого не сталося?

– Ну мені здалося, що ти якийсь холодний, похмурий, чужий.

Вони просто їхали. Радик не знав що відповісти на поставлені питання. Так, він виглядав байдужим, далеким. Так, ніби вона для нього нічого не значить. Але насправді це було не так. Десь глибоко в душі відповідь була іншою. Проте він боявся говорити правду. Правду, котра може вплинути на їхні стосунки кардинально. Правду, яка може назавжди поховати цю любов. Радик шукав ідей, як змусити повірити «кохану» в ті казки, які він їй розповідав. Але здається цього разу таке не проходило. Свою поведінку Радик пояснював постійними переїздами, роботою, постійними стресами. Але він мовчав про найголовніше. Три місяці тому йому поставили діагноз. І саме це вперше змусило його задуматися про своє життя. Віка була єдиним світлом в цьому коловороті подій, котрі одне за одним вбивали його помаленьку зсередини. Але доки вони разом про це можна забути.

Вони виїхали за місто і зупинилися на пагорбі. Звідси було видно майже все місто. Якусь мить панувала цілковита тиша. Потім Радик повернувся до Вікторії і спитав :

– Пам’ятаєш?

– Що?

– Вечір, коли ми вперше з тобою були разом.

– Радик, невже ти не забув. Мені здавалося, що все уже для тебе не має значення. Що ти вже живеш іншим чимось. І що я для тебе уже мало що значу.

– Як ти помиляєшся!

Дівчина глянула на нього. Це як і перше був чоловік з байдужим поглядом, втомленим від життя. Між ними чотирнадцять років різниці і ціла прірва у розумінні. Він зірка, актор, багатий, знаменитий. А вона молода. Ще навіть добре не знає життя і вірить ще у вічну любов. Але ж вони зараз разом. І все що їй треба це лише часу щоб звикнути до нього знову. Але чи захоче цього сам Радик. Чи буде він з нею таким як і раніше? Чи не залишить її тепер? Чи не знайшов він іншої собі?

– Знаєш, я думала іноді, що ти напевне про мене уже забув. Що я стала тобі не потрібною. Ти ж можеш собі знайти іншу. Кращу за мене. І це зрозуміло. Боюся навіть подумати. Але мені здається, що у тебе хтось є.

– Є! Робота, проблеми, втома. І ти!

Він подивився на дівчину. І його погляд випромінював якесь дивне тепло. Ніби це був інший Радик, не той що перше.

– Для чого дурниці думаєш. Якби не хотів бути з тобою то не був би зараз тут. Сама подумай.

І він обняв дівчину за шию. Вони дивилися одне на одного і мовчали. І це мовчання було більше від усіх сказаних слів. Поглядом вони входили в душу одне одному, залишаючи там свої відмітки. Такі хвилини виглядають вічністю. Вічністю на двох.