1

Він знову сидів і щось зосереджено друкував на своєму планшеті. Радик майже не відривався від екрану.

Останні рядки писалися ніби під чиюсь диктовку. Радик так часто писав. Він уже звик до такого. Так, ніби хтось йому диктував знаючи наперед, що залишається мало часу. Проте у містику Радик не вірив. Тому сприймав це як нормальне явище.

Він просто творив, просто писав і не задумувався ні про що. Єдине що відчувалося це втома. Ніби і нічого важкого і не робив але все ж відчуття виснаження переслідувало. Радик відчував головний біль. Часто були запаморочення. Але він якось не дуже цьому надавав значення.

Страх, він як хвороба, що обвиває душу людини змушуючи її переживати. Він як ядовита змія, що вкусивши жертву чекає коли та нарешті сконає.

Страх, це демон, що руйнує людину із середини. Але водночас він і дає стимул для розвитку. Саме через страх людина може вчинити те, що ніколи б не зробила. Саме через страх людина здатна на найбожевільніші вчинки. То що це таке страх? Добро чи зло? Бог чи демон? А може ні те ні інше? Просто відчуття свідомості. Але ж скільки усього навколо цього слова. І яким різним буває страх.

Он скільки людей іде по вулиці. І у кожного свій страх. У кожного він різний. Але й кожен береже свій страх. Дивно воно якось між людьми. А поза тим… Хтось скаже, що саме він є правий. А зрештою, що таке правда? У кожного вона своя. І кожен скаже, що саме його правда є єдиною. Ось воно – людське мислення.

Радик сидів в кімнаті. Він роздумував. Усі ці питання спліталися в голові творячи суцільну мішанину. Що би хто не говорив але коли тобі за тридцять то все ж починаєш інакше мислити років десять назад.

Тільки тепер Радик відчував, що йому чогось не стає. Але чого саме сказати не міг. Ніби і все мав і міг багато тепер собі чого дозволити. Однак, було щось, чого йому якось не ставало. Та от чого? Він переглядав свої старі фото. З них дивився молодий хлопчина. Невже це все він. Скільки часу пройшло.

Чоловік не впізнавав себе. Ні, він був зовсім не схожий на себе. Світлий волос, миловидне личко і такий щирий погляд.

Радик поглянув на себе в дзеркало. Звідти дивися молодик з темним волоссям, порожнім поглядом, першими зморшками і втомленим обличчям. Між фото і відображенням у дзеркалі була величезна різниця. Так ніби це були дві зовсім інші людини. «Ось він, час! – подумав Радик. – Перші ознаки того, що починаю старіти. Зміни. А крім них втома. Як я реально втомився від того усього. Зрештою, я навіть не знаю для чого живу тепер. От що мене тут тримає: мама, дім, робота. Що? Та по суті і нічого».