3

– Вставай. – почулося над вухом Вікторії. Це був голос її мами. На годиннику була вже восьма ранку. Вона проспала.

– Ти знову проспала! – докоряла мама. Вона це робила постійно. Можливо тому, що боялася за свою непутящу дочку. А може тому щоби хоч якось про себе нагадати.

Жінка лежала наче вбита. Вона просто не хотіла ні про що думати. Знову те саме. Вона знову буде робити те саме. Одне і те ж. І так уже вкотре. Вона колись мріяла стати прекрасним лікарем-масажистом, допомагати людям. Але ніяк не хотіла цієї рутини. Все те саме.

– Віка не забуть купити сьогодні булочок і сметани! – вже з порога нагадувала мама, котра сама поспішала на роботу.

У Вікторії була подруга дитинства Жанна. Проста, відверта, не красуня та попри все постійно біля неї крутилися хлопці. Жанна працювала продавцем в одному із супермаркетів міста. Давно одружена: чоловік, дитина.

У її житі теж було не все гладко і доволі багато чорних полос. Але по за всім Жанна не падала у відчай і боролася з життям далі. Із Вікторією вони давно вже не спілкувалися. Остання мала поганий вплив на всіх. І ті хто це розумів намагалися уникнути її дружби. Так сталося із Жанною. З іншої сторони – сімейні клопоти не дозволяли жити колишнім життям. Все поглинав чоловік, котрий до того ж був дуже ревнивим.

Віка вийшла з дому. Вона пройшла повз сусідній будинок і повернула на право. Саме тут і жила Жанна. В той час вона саме теж виходила на роботу. Не висока на зріст, худенька, в окулярах, в плащі – вона нагадувала якусь стару чародійку із фільму-фентезі.

– Привіт. Чого так пізно? – привіталася першою Жанна.

– Привіт. Та знову заснула. Ти як?

– Та добре. Працюю. Малого в садок дала. Чоловік на роботі. Ну що там з твоїм Максом?

– Яким Максом?

– Ну тим, що я тебе востаннє бачила. Той, що …

– Та нема ніякого Макса. Жанна, я давно сама.

– Шкода. Треба тобі би було вийти заміж..

– Цікаво за кого?

– Та ну, перестань. Віка, ну жити треба далі. Сама розумієш.

– То дурня. Всі вони сволочі. Тіпа всі такі принци… Знаєш дістало вже.

– Віка це сама знаєш, що не правда. Ну сталося то сталося. Ну в тому хто винен, що ти так велася на всіх підряд. Та я тож була не свята. Ну але ж змінилася. Захотіла жити інакше. А ти ні!

– Так, досить мені мораль читати.

А по за тим минали дні.