Глава 6

Віка сиділа сьогодні в дома. Їй не хотілося нікуди йти. На дворі падав дощ, на дорозі робилися великі круглі калюжі. Небо було темний і не привітним. І хоч це було літо – погода цьогоріч була явно не літня. Дівчина вже подала документи і тепер чекала лише результатів. Радик допоміг, як і обіцяв.

Її взяли без вступних екзаменів. А це багато значило. Віка чекала день, коли нарешті приїде її Радик. Хоча останнім часом він і не дуже спілкувався з нею. Так, звісно дзвінок за кордон це дорога річ. Але ж колись він це робив значно частіше. Можливо просто не має часу. Таке пояснення цілком влаштовувало дівчину.

Вона лежала на ліжку і слухала музику. В той період якось пішла мода слухати музику на мобільних телефонах (котрі тепер мали уже не погані можливості). Зараз мала прийти Іра, краща подружка. Ще вчора вони домовились піти разом на дискотеку. Однак, в останній момент Віка вирішила що не хоче. Сама не знала чому. ле щось ніби не пускало.

Телефонний дзвінок заставив дівчину відірватися від свого зайняття. Це була Іра. Подружка повідомила, що не може скласти компанію через те, що до неї приїхав дядько десь із закордону. Це дуже врадувало Вікторію, оскільки вона не хотіла ані йти ані відмовляти подружці. Вона в двох словах сказала подружці проте, що має погані відчуття щодо сьогоднішньої дискотеки. Вони поговорили ще кілька хвилин. Дівчина трохи заспокоїлась і пішла на кухню.

Мами вдома не було. Тому дівчина вирішила сама трохи по куховарити. Віка ввімкнула радіо і під «хорошу» музику почала орудувати каструлями. Вона була простою роботящою дівчиною тому її будь-яка робота не страшила.

За кілька хвилин кухня наповнилася ароматом смачної, свіжої їжі. На дворі уже почало темніти. Скоро мала прийти уже мама. Дівчина старалася так, щоби мама могла прийшовши поїсти свіжого звареного.

Раптом вона почула як з кімнати дзвонив телефон. «Невже мама знову затримається ?» – подумала дівчина (так часто бувало коли було багато роботи). Однак, дзвінок був не мамин. На екрані висвічувався якийсь не знайомий номер. Дівчина натиснула «відповісти», приклала до вуха трубку і почула так знайомий голос:

– Алло! – заговорив голос. – Привіт мала! Як ти там?

– Радик, це ти?

– Звісно я! А хто іще! – засміявся голос. – Уже не можеш мене впізнати?

– Вибач, трохи важко було. Тай ти з іншого номеру.

– Ну ну …. Скоро приїду. Доречі, вітаю тебе моя студентко!

– Дякую Радик! Я.. Я не знаю, що сказати…

– А ти нічого не говори. – засміявся Радик. – Тим більше, що я не був на твоєму дні народження. Так, що готуйся. Я приїду і все передаш поцілунком. Добре?

– Звісно що так! – Віка не знала що відповісти. Вона боялася, що не будь спитати. І взагалі, для неї це був якийсь не зрозумілий шок.

З одного боку вона дуже чекала на ці слова вже цілий рік. Не одна недоспана ніч, не одне розчарування, не один страх. А з іншого – вона чомусь боялася. Сама не знала чого. Але боялася. Це був ні навіть не страх але якась не зрозуміла для неї самої реакція. Дівчина сіла на ліжко. Її мучили якісь не зрозумілі сумніви.

Вона навіть не відчула як до кімнати увійшла мама. Вона сіла поруч дочки і обнявши її тихо прошептала на вухо:

– Що сталося? – Це дивно виглядало. Адже мама завжди була не надто добра до своєї дочки.

– Нічого. Все добре мамо.

– А ж бачу. Ну розкажи мені що сталося!

– Та нічого!

– Радик має приїхати?

– А ти звідки знаєш?

– Я сьогодні коли поверталася з роботи маму його бачила. Вона і сказала. Але …

– Але що?

– Він дуже погано почувається. Можливо, він дуже хворий.

– Мам він щойно говорив. Все було добре!

Розмова в певній мірі була «натягнута». Віка не надто довіряла мамі. Вона звикла до самостійності.