Було важко їхати крізь страшенний туман. Радик вів машину по дорозі з Техасу. Його щось мучило. Відповідь була очевидною. Але сам хлопець про це не хотів думати. Так, відносини для нього були тепер Ахіллесовою п’ятою. Він більше не міг це втримувати в собі. Віка тепер займала центральне місце в його поверхневому житі. Він ще не знав, що саме ця дівчина буде його останнім великим і трагічним коханням.
Радик навіть не міг собі уявити, що пройде ще зовсім мало часу і все так зміниться кардинально. Що кар’єра і слава не спасуть його від того що має статися. Але у нього було майже цілого півроку. Ще цілих шість місяців було попереду. А сили уже були вичерпані. Відчуття втоми відчувалися що раз то все більше. Не було нових ідей, ілюзій, фантазії. Радик був повністю вичерпаним. Він розумів, що щось має статися але не міг цього відтягти або якось щось змінити. Все йшло вперед своїм розмірним кроком. Все йшло ніби і добре і водночас чимось не зрозуміло.
Радик спішив. На нього чекали ще у Х’юстоні. Конференції, зустрічі, безкінченні цокання фотоапаратів, пусті розмови. Все це водночас і дратувало і породжувало якесь не вимушене почуття поваги до себе самого. Він спішив. Спішив уже вкотре. Це остання зустріч у Техасі.
Цілий день Радик на колесах. Ще рік тому він міг проїхати цілу Америку від Ньо – Йорка і до Лос–Анджелоса сам і не відчувати втоми. А зараз його боліла голова, пекли очі, починало трясти від незрозумілої злості. У свій вік він говорив як старий вісімдесятилітній дід.
Новий Ламборджині був останнім подарком «собі коханому» – як говорив Радик. Спортивна двомісна машина зі швидкістю та потужністю кількасот «конячок» під капотом, червоного кольору. Саме для нього. Машина відповідала всім своєму власнику. Але Радик як завжди хотів чогось більшого.
Тим часом в Києві від ранкового сонця пробудився і старий Безбородько. Володимир Сергійович давно втратив сенс жити. Після того як померла Вероніка, він різко змінився, постарів.
З усього було видно, що його мучить в середині щось але він ні з ким не говорив. Можливо образа. Але на кого? Можливо жаль. Але за чим? Можливо, сум. Але через що? Сотні питань і ні одної відповіді. От вона таємниця чужої душі.
Як ми часто беремось судити людину за її виглядом. Але що там в душі? Що насправді вона відчуває? Чим живе? Заради чого йде на все? Того ніхто не знає. І не дізнається правду. Ніколи. Цієї правди інколи не знає й сама людина. Вона просто іде вперед. А що там далі – хто знає. Ми звикли годувати свої бурні фантазії різними догадками і підливати масла у вогонь придумуючи різного роду фальшиві (а іноді і травмуючи) свої тенденції. Людська хвора уява швидко знаходить відповідь на любе питання зводячи все до одного. І в цьому є найбільша трагедія цілого людства. Ми судимо інших згідно ідей, котрі переслідують нас самих.
#1739 в Любовні романи
#866 в Сучасний любовний роман
#169 в Молодіжна проза
кохання біль аварія_дружба, популярність слава біль душі смерть, кохання не купити
Відредаговано: 14.11.2024