На дворі був уже пізній вечір коли вони у двох з Неси поверталися назад. Дівчата йшли взявшись за руки назустріч чомусь новому. Чомусь не звіданому. Вони змінювали свій світ, своє життя, своє майбутнє.
– Може зайдеш до мене на каву! – якось двозначно спитала Лео. – Знаєш, я знайшла наші старі фото. Може переглянемо?
– Ти ж знаєш, я зрадістю зайду! – відповіла Неси. – Чесно кажучи, знаєш я давно цього чекала.
– То чого стоїш?
І вони підшли до Лео додому. Вона тепер жила одна. Батьки поїхали в Мексику, оскільки в батька там знайшлась робота. Тому будиночок залишили на відповідальність дочки. Нещодавно мати сказала, що вони не зможуть ще скоро приїхати. Фактично, це означало, що вони взагалі можливо не приїдуть.
Дівчата зайшли під склепіння старої будівлі, котра належала колись ще прадідові Лео. Вони пройшли прихожу і вирішили зупинитися на кухні. Тут правив безлад. Лі звикла до того, що Радик все робив сам і не дозволяв їй «мастити руки». Вони довго сиділи і про щось говорили. А вечір спадав на втомлене буденністю місто і вкривав його своєю темнотою.
#1739 в Любовні романи
#866 в Сучасний любовний роман
#169 в Молодіжна проза
кохання біль аварія_дружба, популярність слава біль душі смерть, кохання не купити
Відредаговано: 14.11.2024