4

Минуло кілька днів. В сусідній кімнаті задзвонив телефон. Він ніби пробудив Вікторію, забрав її з полону мрій назад на землю. Телефон дзвонив і далі. Дівчина ніяк не хотіла відповідати на клятий дзвінок. Матері в дома не було. Хто б це міг дзвонити? Вікторія почекала доки телефон передзвонить. Вона глянула на номер і побачила номер Ліни. Ненависна шкура, а колись краща подружка.

Після того, як Віка відверто взялася за Радика, Ліна мало з нею не побилася. І це подруга називається. Чому вона тепер дзвонила? Напевне щоби подіставати. Ліна інколи любила дражнитися з Вікою. Ще будучи подружкою вона багато знала про дівчину і тепер грозила все розказати її мамі. А в подальшому і самому її зоряному хлопцеві. Якою має бути заздрість, щоб так перетворитися з кращої подружки в найгіршого ворога! Але буває і таке.

А телефон дзвонив знову. Вікторія знову чекала. Її мучили дві думки. Взяти і не брати. Якщо людина тобі телефонує вже в котре значить щось таки сталось а з іншого боку – може дуже хоче подіставати.

В третій раз дівчина не витримала. Вона взяла трубку.

– Слухаю! – злісно сказала дівчина.

– Вікі привіт, будь-ласка не кидай трубку… Ти мені потрібна. – говорила явно не Ліна. – будь-ласочка допоможи!

– Хто це? – уже м’якше спитала Віка.

– Та я, Вірка. В нас проблема! Чесно! Вікі будь-ласка, якщо можеш …

– Яка ще Вірка? Я нічого не розумію!

– Віра Домбровська. Віка, я тебе прошу! Ліна в лікарні. Вона просить щоб ти прийшла. Хоче поговорити з тобою.

– А я яке маю до неї відношення? Вона мені хто? І взагалі, це не людина!

Вікторія поставила трубку. У неї тремтіли руки. Чому? Від злості? А може від якогось не зрозумілого страху.? Щось її мучило. Щось не давало спокою. Але чому. Хіба вона мала поступити якось інакше? А хіба Ліна її не діставала в школі! Хіба не вона розказала її мамі дещо з її життя, щоб досолити колишній подрузі! І хіба не вона зробила її своїм ворогом. Тепер нехай відбувається.

В кімнаті було майже темно. Дівчина любила сидіти в такій собі «романтичній обстановці». Цей дзвінок не давав їй спокою. Але й іти на повідку дівчина теж не збиралася. Вона чекала, що ж буде далі.