3

Минув тиждень а зміни було видно, як то кажуть, «на око». Всі дивувалися. Дівчину ніби підмінили. Хамовитий, зацькований дівчур перетворився у справжнього лебедя. Що могло стати причиною ніхто не знав. Вона всім пояснювала, що мовляв зрозуміла свою помилку і щиро бажає виправитися. Але в душі вона знала справжню причину свого кроку і причину своєї зміни. І як би це не звучало банально але причиною були не високі ідеали юної леді а просте бажання показатися перед ним, Радиком. Смішно але факт.

Сьогодні Віка поверталася додому сама. Колишня краща подруга її попросту кинула. Колись Ліна була для неї кращим другом, єдиною людиною котрій довіряла. Вона вірила Ліні більше аніж кому не-будь іншому. Але це було в минулому. Ліна не лише зрадила її але й розказала усі її секрети. Тепер цілий клас знав, що Вікторія змінилася тільки тому, що закохалася в кінозірку Радимира Воловські. Дехто відверто в очі їй підсміявся. Чому? Можливо тому, що заздрив. Рідко хто має нагоду в житі бути поруч реальної зірки.

І хоча сам Радик не вважав себе чимось на зразок «суперстар». Та для десятикласників це все одно було казково. Але це була далеко не найгірша правда котру розказала Ліна.

Раптом задзвонив телефон. Дзвонила Марина, однокласниця.

– Слухай Віка, ти не переймайся тим, що сталося в школі! – заспокоювала вона. – Ну з ким не буває.

– Так. Але це … – мало не плакала дівчина. – Як так можна було. Для чого всім розказувати?

– Та забудь! – вмовляла Марина. – А пригадуєш як минулого року всі розказували, що я була на квартирі у Олега з його братом?

– Ну так, пам’ятаю! – крізь сльози пробурчала дівчина. – Той що?

– От іменно! І що? А знаєш про що говорили? – продовжувала дівчина.

– Ну, що ти…

– Ага. І що тепер? Віка, я там була. І що з того? Так я з ним спала! І що з того! Так, я втікала з дому. І що? Яке кому діло до того, як я живу! Вкінці-кінців, це моє життя.

– Ти права. Але ж … Якби то сказати…

– А от що! Нічого в тому нема страшного, що тобі випала така можливість! Забий на все! Прийдеш вечором до мене! Все вирішимо!

– Та там і віришувати нема що. Я ж ним нічого не мала. Марина, ти не повіриш але він ще той моралфоб! Просто обідно, що та бідота така. Подруга називаєтсья.

– А ти про Лінку… та я тя умоляю… Вона ще то «дєрьмо». Та я тобі навіть більше скажу. Вона ж перша бігла з своєю мамашкою до нього. Думали, що крутого «вуйка зловлять за хвіст». А він їх там я чула бортанув. Тай того вона так казиться тепер.

– Ти хочеш сказати, що вона лізла до Радика…

– Ой, Віка, я тебе прошу! – сміялася в трубку Марина. – Та вона думала празити його своїми «АКТОРСЬКИМИ ЗДІБНОСТЯМИ». Ахаха…

– Ну та, як Смировського Діму!

– Та забий на неї. Ти головне роби те, що тобі подобаєтсья.

Марина теж була не з тих ангельських. Вона, дівчина з характером. Мала не одного хлопця. Вела свій, «дорослий» спосіб життя. Звісно, батьки були не в захваті від цього але що мали казати. Врешті решт змирились.

Марина була далеко не відмінницею і страшенно не любила цих «квадратних зануд». Вона не звертала уваги на те, що говорять їй за спиною а йшла вперед. Мета в неї була одна – закінчити школу, поступити кудись, знайти роботу. А далі як вийде.

В деякій мірі Марина була пофігісткою. І це давало можливість уникнути багатьох життєвих тупиків.