2

Радик не забарився. Він під’їхав точно в ту хвилину, як і сказав. «О, а він пунктуальний – подумала вона – Це круто».  Відчинилися дверцята і таки уже доволі знайомий голос запросив сісти. Так, це безперечно був він. Дівчина без будь – якої побічної думки сіла і вони поїхали.

Спочатку він повів дівчину ресторан. Це був найкращий і найкрутійший заклад в місті. Тут дозволяли собі сидіти «дуже поважні люди». Крім того, тут вечорами на вихідних були «еротичні танці». Тому «дітей» сюди не впускали. Окрім того, це було дещо дороге задоволення.

В середині грала музика. За столиками сиділи люди. Великий зал був екзотично оформлений. Тут було доволі так не погано. Зверху була ще ніби другий поверх мансандра. Тут теж були столи. В кінці залу були сходи що вели сюди.

Радик показав дівчині на сходи і вони піднялися ними на цю площадку. Там нікого не було. Світла майже не світили. І лише з низу віддавало світло. Зрештою цього було досить. Вони сіли за один із столиків. Тут було навіть краще аніж знизу. Атмосфера була такою теплою і приємною. Дівчина танула. Якщо чесно, то вона ще ніколи не була в цьому ресторані. Така розкіш не для «школярів». Тай хто б її пустив сюди. А от з ним вже інша справа.

Радик замовив вина. Він при цьому був за кермом. Вони довгенько посиділи в цьому закладі. Дівчина після кількох «тостів» вже говорила все як є відверто.

– Слухай Радик, але ж це все дорого? – якось не зрозуміло сказала вона, ніби натякаючи, що мовляв «як ти розплатишся».

– Ну той що? – спокійно відповів той. – Яка тобі різниця? Все уже заплачено.

– Тобто заплачено?

– Я тобі кажу, значить оплачено. Чого ти так боїшся про це? Якщо я тебе витягнув з дому, значить я відповідаю за тебе.

– Та, ти крутий. – усміхнулась вона. – Вибач, я просто не звикла…

– Звикай. – спокійно промовив він. – Якщо хочеш бути зі мою.

Ця остання фраза зачепила дівчину. Він ніби читав всі її думки. Звідки він міг догадатися про що вона зараз думає.

– А ти не боїшся зараз сісти за руль? – перевела мову Вікторія.

– А чого боятися? Хочеш сказати, що я поганий водій! – сміявся Радик.

– Та ні. Але все ж… – дівчина дивувалася з такої безпечності і водночас з такого безумства.

– Тоді вип’ємо ще і поїдемо кудись. – запропонував Радик.

Цей вечір був якийсь ніби не такий. Він був наче відмінний від усіх інших. Було щось, що змінювало все. Зовсім усе. І все було по іншому. Якось і дивно і водночас не звично. Але разом і з тим так бажано.

Машина гнала на шаленій швидкості. Він любив швидкість. Можливо тому, що це була якась не зрозуміла, не вивчена ще наукою підсвідома потреба. Можливо, він хотів показати себе «класним пацаном». А може просто звичка ще з Америки. Але якби там не було він все одно порушував правила. Треба сказати, що в Україні така річ була доволі поширена. Радик однією рукою вів машину а іншою щось шукав на телефоні.

Віка сиділа поруч. Для дівчини це було вперше. Вона боялася. Боялася швидкості. Боялася, що хтось скаже її мамі. Боялася того, що буде далі. А далі по переду була ціла ніч.

– Куди їдемо? – раптом спитала Віка. – Слухай, то ж буде пізно …

– Той що? – здивувався Радик. – Ти що боїшся? Та не кину тебе на дорозі. Будеш в дома коли треба!

– Просто… Ну я мамі не сказала … А вона буде переживати. – почала дівчина.

– Ааа то ти боїшся що дістанеш! – засміявся Радик. – Та перестань. Все буде добре. Просто хочу тобі показати одну річ. Тут близько.

Вони проїхали останні домівки і виїхали за місто. Дорога піднімалася все вище. Ще один поворот і вона стрімко виходила на пагорб. На самому вершку Радик зупинив машину. Звідси було найкраще видно місто. Нічне воно здавалося ще кращим аніж будь-коли. Він вийшов і став поруч.

Навкруги була цілковита тиша. Тиша від якої мурашки бігали по тілу. Гробова тиша. І тільки білий сніг навколо і місяць у горі робили з цього місця приємну зупинку.

Дівчина теж вийшла. Вона стояла осторонь і боялася ступити далі і крок. Вона ніколи раніше не була тут в таку пору. «Тупа шмаркачка – подумав Радик – Хоче зіграти дорослу дівчину а сама аж зубами клацає від страху. Думає, що я її зараз тут же й почну ґвалтувати. От дурна».

– Ну що, як? – спитав він ніби спеціально. – Бачу тобі страшно. Чому?

– Ні. Гарно. Просто я ніколи не була тут. Я…

– Ага, думала що я почну приставати до тебе!

– Та хто тебе там знає

– А ти не забагато хочеш?

– Не зрозуміла.

– Думала, я буду до тебе тут лізти не тверезим. А потім ти зможеш мене розкрутити якось…

– Я такого не казала!

– Зате я сказав. – спокійно відповів Радик. – А тепер давай без масок. Якщо хочеш бути зі мною, мусиш запам’ятати певні правила. Ну по-перше: я не бик, щоб налітати на перше ліпше м'ясо. По-друге я не люблю брехню. Так що запам’ятовуй!

– Хех.. кладеш з себе крутіка. Думаєш – купилась?

– А я не думаю. Я тобі сказав, що робити якщо хочеш …

Він обірвав на пів слові. Вони мовчали. Дивним здавалася така розмова як для початку. Важко було зрозуміти цю мовчанку. Для когось вона б видалася вичерпаною, цілком логічним завершенням розмови. Можливо. Але щось все таки було інакше.

Вони просто дивилися і слухали тишу, купаючись і насолоджуючись кожною миттю ніби востаннє. Минали хвилини.

Радик сів і витягнувши свій блокнот почав щось записувати.