2

Ранок був просто прекрасним. Лео встала десь близько десятої години, коли сонце уже стояло високо. На дворі було досить жарко. Дівчина спустилася в кафе на нижньому поверсі готелю де вони проживали. На сніданок вона собі взяла каву і французькі круасани. Сюди ж зайшов ніби випадково Стів. Він ніби не бачив Лео і хотів швидко сісти у іншому кутку залу. Але дівчина гукнула його і запросила сісти поруч. Було видно невдоволену міну Стіва котрий ніби на голках сів поруч Лео.

– Ти вчора мені не договорив про Радика. – звернулася вона. – Пам’ятаєш?

– А що я тобі про нього розказував? – зробив здивований вигляд він. – Я нічого не пригадую. І взагалі, ти ж краще знаєш його ніж я…

– Стів! – перебила його Лео. – Ти щось не договорюєш! Я точно знаю, що тобі є що сказати!

– Лі, ти думаєш я тобі брешу? – вже відвертіше спитав хлопець.

– Не брешеш. Але чогось недоговорюєш! І це я точно знаю!

– Та перестань Лі. Ну навіщо мені це?

Їхня розмова зайшла в глухий кут. І не тільки з ним. Всі ніби змовилися. Але з чого б це? Навіщо їм це? Все ж бажання дізнатися правду не покидали дівчину. Будувати відносини з людиною, про котру ти зовсім нічого не знаєш, страшно. І це логічно.

По дорозі до басейну Лео зустріла Крістіну, котра повідомила, що у вечері вони усі збираються відриватися у якийсь місцевий клуб і що дуже хотіли б бачити її в своєму колі. Лі погодилася позаяк їй було сидіти нудно одній в номері довгими вечорами. «Три тижні. – думала вона. – Це ж так багато часу. Чому так довго? Радик мені не сказав чому саме варто їхати. Він завжди щось любив приховувати. І це так мене дратує».