Глава 2

Сон на новому місці не брався його. Так, тут нема теплого широкого ліжка і гарячої Лео. О, доречі щодо Лео.

Курорт був у розпалі. Відпочинок, пляжі, відрив повний – красота. Лео із компанією Радика прилетіла досить успішно. Погода була гарна. Тож вони зразу ж мало не з літака пішли на пляж відпочивати.

Її щось непокоїло. Але дівчина боялася сказати це в голос. Її непокоїла лише одна людина – Радик. В останні дні він поводився якось дивно. Перед відльотом вони попрощалися так ніби назавжди. Чому? Невже він знайшов собі іншу? А може його гризе старий неспокій? Ну було щось, про що він з нею ніколи не говорив. Але це щось його гризло, ніби палило з середини і мучило до кінця. Єдиним хто міг пролити хоч трохи світла на Радика був Ріккі. Але з мертвого багато не візьмеш.

Справа у тому, що він помер два місяці назад. Вони були добрими приятелями а разом із тим заповзятливими гульвісами. Лео знала, що саме Ріккі дав Радикові руку коли той був ще молодим і нікому не знаним. Вона знала частково і про те, що десь у Києві у Радика колись була дівчина. І що вона наклала на себе руки.

Вона розуміла, що Радик тут є далеко від дому і що десь там за океаном живе його мати. І там є його рідний дім. Але все це якось не вписувалось у загальну картину. Вона не бачила зв’язку між всім цим. Як і не знала чому після смерті Ріккі Радик дещо змінився.

Як би там не було але останнім часом він взагалі ставав якийсь дивний. Почав досить не звично поводитися. Часом виглядало так, ніби він перед тим добряче випив. Вона передчувала щось погане. Телефон Радика не відповідав. Місіс Варловські, «стара зануда», сказала, що він полетів додому на кілька днів і обіцяв скоро повернутись. Звичайно, робота місіс Варловські вимагала точності. Адже тільки вона знала де і кого шукати з акторів. Такий собі відділ кадрів і спецагент в одній особі.

«Отже він поїхав. – думала Лео. – А мені нічого про це не говорив. Я ж хотіла щоби ми всюди їздили разом. Чому він змовчав?». Вона не могла пояснити. Але інтуїтивно відчувала що з ним щось не так.