2

Наступний ранок для Радика був ніби страшний сон. Після того як він розплющив очі то мало не закричав з переляку. Ні, це не був сон. Він насправді вдома.

Годинник на стіні показував під на першу дня. Нікого не було всередині. Лише дзвінок змусив знову налякатися хлопця. Він відвик від домашніх телефонів. Тому відповідати на дзвінок не збирався.

В холодильнику він знайшов лише торт. А в шухляді звичайну «мівіну». Старі добрі напів фабрикати і солодке. Це нормальний раціон для Радика. І не правда якщо кажуть, що воно шкодить. Він їв так давно і все одно живий, здоровий. На дворі було холодно. Снігу було так, що довелося прочищати стежку собі до хвіртки. 

Радик вперше за багато років зробив те, що не робив давно – по відмітав стежки. Цю колись звичну роботу, котра тепер для нього виглядала по новому. Він ніби відкривав у цьому щось, чого ніколи раніше не бачив.

Хлопець взяв старий ключ і пішов щоби відімкнути гараж. В ньому ще стояла стара «четвірка». «Цілком збережена. – подумав Радик. – Аж жаль, що так стоїть. Все зовсім так як залишив її тоді коли ще в Київ їхав. Скільки років… Але я на ній зараз напевне уже не поїду. А от машину собі гарну взяти можна… Цікаво, а скільки тут гарний джип коштує!?». Він вийшов з гаража і пройшовся подвір’ям. Все абсолютно стало йому чужим. Навіть повітря якесь не привітне. Все цілком ніби нове. Доки мама на роботі він захотів прогулятися.

В салоні машини були по кілька тисяч доларів. Радик довго приглядав собі щось на кілька тижнів. А тоді побачив гарного сірого красеня. Це був наполовину джип якоїсь китайської марки. «Це саме те, що мені потрібно. Малі затрати, швидкість, вигляд і головне не дорого». Він сів приглянув і сказав, що хоче саме це авто.

З оформленням документів все зайняло довгий час. Тому йому сказали ще приїхати взавтра для повного оформлення. Але він уже міг їхати на своїй машині додому. Все потрібне йому уже зробили. Звичайно Радик заплатив не малі гроші. Але треба сказати, що в Україні хоч і почалося двадцять перше століття все одно можна було зробити все «за гроші». Тому він «дав куди треба», щоб «усе було пучком». На завтра йому уже обіцяли всі готові документи до вечора. Повернувся Радик додому пізно.

– Де ти був? – спитала здивована мати коли побачила машину біла брами. – І чия це машина?

– Моя. Я купив її нині. Мама, тут так все просто можна полагодити з документами, що аж дивно, що ти собі не купиш якусь машину. Чесно.

– Та яку машину. Ти що знущаєшся! А гроші на бензину звідки?

– Я тобі дам. Скільки треба. У нас, майже, ніхто не ходить пішки. Всі або на авто або автобусом.

– Ну то у вас а то у нас.

– Добре мамо. Залишу тобі цю. Я… – і він не встиг договорити, бо мама його перебила.

– Може ти будеш щось їсти? Сідай за стіл. Я зараз!

– Мама, розкажи мені щось…

– Та нема що розказувати синочку. Сам бачиш як живу. От так і тягнемо. А ти краще розкажи як там?

– Теж якось живу. – засміявся Радик. – Робота, сон, робота і дискотеки…і….

– Ти б уже завязував з дискотеками тими. – перебила знову Олена Кирилівна. – Одружився б нарешті. Бо…

– Бо що? – якось незрозуміло спитав Радик. – Мені двійку в журнал покладуть. Мама, що це мені дасть. Мені потрібно ще багато працювати. Зрештою, я і так живу… не погано.

– Ну а маєш якусь там дівчину?

– Мама, це моє життя… так маю… у мене багато друзів, подруг… і що… … І давай краще не будемо про це. Це беззмістовна розмова.