Ціна помилки

1

На дворі було темно. На годиннику була о пів на десяту. Він розплатився з таксистом і взявши валізи пройшов кілька кроків і зупинився. В домі було темно. Напевно мама уже спала. Він тихенько постукав у вікно аби хтось відкрив двері. Довелося стукати кілька разів доки з іншого боку не почулося:

– Хто там?

– Це я …мамо… – він говорив не впевнено.

– Хто це? – повторив голос.

– Я – Радимир. – ще раз не впевнено сказав хлопець. – Я приїхав!

Нарешті після кількох хвилин двері все ж відчинилися і на двір виглянув промінчик від світла лампочки. Радик ступив крок і завмер.

Перед ним стояла старша жінка і дивилася на нього. З усього було видно, що вона не дуже вірила словам почутим від нього.

– Це ж я мамо! – вже чіткіше проказав Радик. – Ти мене не впізнаєш!?

– Впізнаю. – якось не сміливо відповіла жінка. Її сумнів помалу розвіювався. Але все ще мав місце. – А ти чого так пізно? І не попередив…

– Вибач. Так вийшло. Я не мав можливості. Я лише сьогодні прилетів з ранку.

– Ну заходь, заходь. Чого стоїш на порозі.

– Дякую. Я тобі привіз подарунок. Відкриєш завтра. Можна мені відпочити?

– Так іди в ванну, може тобі щось їсти розігріти?