5

Одного вечора, коли вони обоє повернулися із знімального майданчика задзвонив телефон. Радик не хотів відповідати на цей пізній дзвінок. Але все ж взяв трубку. Голос, що говорив був йому доволі знайомий:

– Доброго вечора Радимире! Чи пам’ятаєш ще мене?

– І вам доброго вечора. – ледь витиснув із себе хлопець. Він не помилився. Це був Старий Безбородько.

– Як ти там? Бачив тебе по телевізору красень! Молодець. – його голос був доволі змінений. Так ніби говорив через силу.

– Дякую…я…

– Знаєш Радик, хотів тобі сказати – ти вибач Вероніку.

– Не розумію про що ви? – Радику аж слина в горлі стала. Він довгий час намагався витерти це ім’я з голови. Забути все, що було пов’язане з нею. «Ну навіщо знову» – думав про себе він.

– Я добре знаю, що між вами було. – спокійно мовив старий. – Я знаю, що вона тобі зрадила коли ти поїхав.

– Будь ласка не треба! – не витримав Радик. Він насправді кохав її. Кохав до нестями. Марив нею, горів нею, жив заради одної. А вона… ?

– Вона мертва Радик! – продовжив спокійно старий. – Будь-ласка …

– Не зрозумів? – ніби щось не так почув перепитав чи радше уточнив Радик. – Хто мертвий?

– Моя Вероніка мертва. Її знайшли на березі. Тіло було у воді занадто довго. Вона втопилася. І в усьому винен я…. Знаєш, я не хотів щоби так сталося. Вона моя єдина надія…була єдина…

Цей дзвінок був так само як не очікуваний так само і не бажаний. Вероніка була старою раною на серці Радимира. І хоч якби хто не говорив, що все можна пережити – шрам все ж залишається. Радик частково відчував свою вину за все.

Він був схильний брати вину на себе. Навіть якщо не мав до справи ніякого відношення. Це була його слабкість. Він боявся завдати комусь болю і втекти. Втекти від відповіді за свій вчинок. Так його колись вчили в дома. Стара система – «Ти хлопчик, ти повинен…. Хлопчики не плачуть …». І хоч він давно вже виріс з цього та все ж дещо залишилося всередині.

Хлопець вийшов з кімнати. Він сів на кухні і мовчки дивився у вікно. Страх, біль, сум – це почуття свідомості, котра реагує на зовнішні подразники.

У Радика свідомість зараз реагувала аж занадто. Постійний не спокій робив потихеньку свою справу. В якийсь момент він відчув як його закололо з правого боку. Це був серцевий м’яз.

У цій боротьбі Радик все більше втрачав сили. Тепер, коли був завершений уже четвертий по рахунку його роман – Радик був вичерпаний. Постійні зйомки, писанина, робота  забирали останні сили юного генія.

Лео зробила чай і поставила перед ним кружку. Її постать в цім похмурім думками будинку освітлювала останні хвилини заходу Радикового сонця. Дівчина мало знала про свого бой-френда. Він був хорошим другом, класним хлопцем і гарячим коханцем. На всі питання він коротко відповідав: «А тобі не забагато компромату на мене?». А вона не перечила і робила все як він казав.

– У тебе знову проблеми? – її голос злинув ніби з неба в безодню Радикового безумства.

– Ні, не в мене. – в здихнув хлопець. – Це мене не стосується.

– Я чула частину діалогу. Думаєш воно того варте?

– Не знаю… можливо… Зрештою, а хто ми такі щоб судити.

– Радик, можна тебе про щось попросити!? – раптом змінила тон дівчина.

– Можна. Залежно, що саме… Надіюся що щось пристойнее. – у нього появилася на лиці вимушена усмішка. – Ну!

– Будь-ласка не кидай мене саму! Обіцяй, що не залишиш мене ніколи! – її очі сповнилися сліз. Було відчуття ніби вони прощалися. Що ось-ось і вони мають розбігтися назавжди. – Обіцяй мені!

– Лео, що ти верзеш!? Чому я маю тебе десь залишити? – Радик був здивованим з такої реакції. – Я тебе не розумію!

– Просто я боюся! Боюся, що коли тобі набридну, то ти візьмеш і зникнеш кудись… Знаєш, я звикла до тебе як до рідного. Чесно!

– Та просто захворіла. – засміявся він. – Ну або … втратила здоровий глузд. Таке враження, ніби я тебе збираюся кинути і втекти далеко за море…

– Вибач. Просто я хочу бути з тобою. От і все. Знаєш, відколи ми познайомилися в мене якесь дивне відчуття. Ти мені подобаєшся. Реально подобаєшся.

– Лі, ти просто дитина. Чесне слово, дитина. А тепер заспокойся і пий чай. А потім ми підемо спати…

Але вона підійшла до нього в притул. Радик відчув її собою. Її руки торкнулися його плечей. Тонкі, ніжні пальці ковзали по плечах Радика. Теплі руки пестили його плечі і шию. Вона торкалася його своїм тілом. Він відчував її. В Радика пробуджувалося давнє бажання хтивого самця. Його руки обвили тонку талію дівчини і вона сіла йому на коліна. Він притиснув її до себе.

Крізь тонку футболку було чути серцебиття. Її пружні, великі груди випиналися під тоненькою матерією. Вони почали важко дихати. Їх губи зустрілися в поцілунку. Це був поцілунок танцюючих сонць. Поцілунок що змушував серце працювати ще швидше а розум просто відключитися.

Скоро два тіла злилися в одне в ніжному танці душ. Пристрасть притьмарювала розум, голова йшла обертом від шалених поцілунків а тіла єдналися в солодкій і грішній насолоді…

Надходило Різдво. Ще кілька тижнів і почнеться свято котрого так чекають діти і дорослі. На знімальному майданчику роботи вже були закінчені. Всі хотіли роз’їхатися, щоб хоча б кілька днів по бути зі своїми друзями, рідними, близькими.