3

Ранок для Вероніки настав десь в пів одинадцятої. Її розбудив дзвінок телефону. Телефонувала подружка.

– Алло! Якого чорта?

– Ти ще спиш? – почулося в трубці. – Телик ввімкни. Там твого колишнього показують…

– Якого нахрен колишнього! Вєрка! Що ти несеш! Я спати хочу. – пробурчала Вероніка.

– Фільм включи. Побачиш дурна ти, Вероніка! – відповіла та.

Вона полежала ще якусь хвилину. Думками вона вже ввімкнула клятий телевізор. Що там могло б бути? Все ж вона встала. Знайшла пульт і включила. На екрані появилося перше зображення.

Йшов фільм. Хвилина-дві і от він. Справді він! Радик! Одна із основних ролей. Весь такий в гримі. Красень. Господи! Чому? Чому так? Як несправедливо! Вона просто схлипнула. Тільки тепер зрозуміла, що її колишній, її Радик насправді не міг дзвонити їй бо працював увесь цей час. А вона? А вона йому просто зрадила. «Боже, чому? За що так? – плакала вона. – Я не можу без нього! Що мені робити? Яка ж я дурна…». Сльози текли по молоденькому личку стираючи туш.

Так ось вона яка – ціна зради! Ціна розриву. Ціна брехні. Тепер ця ціна здавалась аж надто високою і неймовірною, як і колись цілковитою нісенітницею. Колись, ще три-чотири місяці назад вона б не повірила в це. Вероніка б ніколи не повірила, що буде змушена заплатити таку високу ціну власного спокою за те, що кинула Радика. Ось така вона – ціна помилки, за котру треба платити.