3

Мати Радика повернулася з роботи. Вона працювала вчителем у місцевій школі. Олена Кирилівна була доброї натури жінка. Вона переживала за свого єдиного синочка, котрий тепер бозна де просиджує у ресторанах свої гонорари.

Від коли Радик сів на поїзд до Києва минуло вже кілька років. Він іноді дзвонить але то на кілька хвилин. Баба Параска, її мама,померла кілька місяців тому. Тож тепер вона одна сиділа біля телевізора довгими осінніми вечорами. Інколи дзвонив телефон. Але то виявлявся хтось із своїх, із подруг. Радик дзвони доволі не часто. Хоча вона все просила передзвонити. При останній розмові він був якийсь не при собі. Боявся сказати, що щось сталось але мамине серце доволі чутливе. Радик майже ніколи не говорив мамі нічого. Тай тепер уже тим паче. Вона й не знала, що робить її любимий син десь там далеко від рідного дому.

Одного одного такого вечора вона включила якийсь іноземний канал. Там транслювалась якась передача. І враз – що це! У кадрах її Радик. Такий красивий, одягнутий, побритий. Не впізнати. А біля нього ще якихось кілька чоловіків. Стоять фотографуються. Щось говорять. Вона згадала, як говорила її знайома тітка Марта, що бачила її Радика по телевізору з ще якимось чоловіком. І що він давав інтерв’ю. Дивно це виглядало. Мати, котра не знає, що її син давно уже не дитина. Що її син став, зіркою, серйозною людиною в суспільстві.

Вона сіла за стіл і почала згадувати все від початку. Як народився. Як він був на межі між життям і смертю. Як лікарі йому не давали і сорока шансів на те що виживе. Як хворів маленьким. Як плакав через якісь зовсім дрібниці. Як бігав тут по подвір’ї. Як вчився працювати на городі. Абсолютно все. Старі фотокартки ще виразніше нагадували про нього. Про ті події, які були так важливими у житті її сина.

Скільки часу, скільки часу. А був таким маленьким, безпомічним, плаксивим малюком. А тепер. А що тепер! Рідко дзвонить, уже не те що приїде. Як швидко пройшли роки. Ті довгі роки, котрі минули так не помітно.

А десь далеко за тисячі кілометрів, на другому континенті вздихало серце її люблячого сина. Відстань. А що насправді означає відстань між людьми? Насправді нічого! Хоча відстань це відносне слово. Можна бути і поруч а знаходитись від людини ніби за сотні миль. Так, важко сказати що таке насправді означає відстань. Адже для кожного вона має своє значення. Ніхто достеменно не скаже що означає відстань.

Зрештою, мати Радика вже змирилася з таким ходом подій. А що поробиш. Він молодий, принциповий, амбітний – готовий на все заради слави. Вона розуміла, що рано чи пізно розчарування прийдуть у його так гаряче серце. Так, як це колись було у неї.

Багато років тому вона теж була молодою, зеленою і мріяла про дощ із золота. Тоді їй було лише дев’ятнадцять. Вона була на другому курсі педінституту. А він!? Так, він був тоді вже доволі дорослий. Він мав свою машину, закінчував інститут, працював на роботі і мріяв про щасливе життя. Як вона тоді тонула в його обіймах. В них народився хлопчик. Та все скінчилося. Він зустрів іншу. Ту, котра змогла дати йому щось більше ніж Олена. Радик справді не знав справжнього свого тата. А це були всього лише одні помилки.

Кар’єра викладача в інституті теж швидко набридла і вона з малим Радиком подалася до мами в райцентр. Тут в тихому містечку влаштувалася на роботу. Тут і живе по нині.

Страх що молодий, не обізнаний з життям хлопець допустить болючих помилок мучив мамине серце. А що як він себе там занапастить непокоїлась вона часто. Але хто кого тепер хоче слухати. Зрештою, це краще ніж має ходити як інші.