6

Цілі вихідні Радик просиджував десь, де майже ніхто його не міг знайти. Єдиною людиною хто міг його знайти будь коли буда Беккі.

Цього вечора Радик лежав на ліжку в своєму номері. Він дивився рівно на стелю і роздумував.

«Деградація, – говорив сам до себе – це не просто зупинка. Це рух назад. Коли ти рухаєшся назад, ти приречений… Але чому? Хто я? Чому все так виходить? Зрештою, одні питання. А відповідь…. Її нема.. просто нема… Але ж я її любив! Може я і не приділяв так часу як потрібно. Але любив! Я хотів це для неї… Чому ж вона так зі мною … Боже мій! Що зі мною? Хто я? Як далі?! …». Питання котрі вбивали. Хлопець тратив по трохи сили. Він розумів, що якщо не зміниться нічого – то так довго він не протягне. Сили покидали. Ці відчуття, що ти нікому не потрібний знищували будь – яке бажання працювати далі. А навіщо? І справді навіщо коли ти один!?

Небо вкривали хмари. Густі хмари. Знову сум. Знову біль. Знову спогади. Так, вони доволі часто постають в такий момент, коли на дворі наступає осінь. Це час спогадів. Час не зрозумілої тривоги, болючих хвилин. Час суму.

В кімнаті було тихо. Як на диво не дзвонив телефон. Це було мало не підозрілим. Але все ж давало можливість ще поспати. Радик тепер мав приступати до зйомок у своєму першому фільмі.

Він боявся. Звичайно боявся. Адже від того як він зараз зіграє залежить його майбутнє. Те, ким він буде в подальшому. Або його кар’єра піде далі в вверх або все пропало. Або пан або пропав. Він розумів що все може вирішитись зараз. Ще на перших зйомках. Страх був сильним але й жага дістати все ще сильнішою. Тепер, коли він не мав нікого, коли він був сам один життя втрачало будь–який сенс, якщо його чимось не наповнити.

Звичайно більшість його наповнюють алкоголем, наркотиками, розгульністю. Але це не вихід. Радик розумів, що він не має на такий крок права. Він уже кілька разів відправив додому гроші. Це на його думку мало б заспокоїти маму, котра так переживала за свого єдиного сина. Хлопець знав що вона часто десь там згадує його у своїх молитвах.

Він в розмові з Олексієм дізнався що Тетяна, котра мучила колись його серце тепер в друге одружена, що Володя натворив багато проблем, що Олександра Вікторівна давно на пенсії і виховує внука, що Олег – його хороший друг і вчитель трагічно загинув в дтп разом із Оксаною. Боже, як багато всього сталося за цей час.

Але Радику якось до цього всього було байдуже. Він просто слухав мовчки коли Олексій все це розповідав. Але думками він був десь дуже далеко. Він думав зовсім про інше. Так, про неї. Про ту, котра була для нього справді чимось більшим ніж знайома, ніж дівчина, ніж сестра.

Він просто хотів повернути той час коли вони у двох гуляли з Веронікою по Києву. Ті довгі зимові вечори проведені з нею. Ті солодкі ночі, що так п’янили. Він і досі відчував на устах присмак її помади. Ще досі в його вухах дзвенів її голос. Вона ще йому досі снилась. А в холодних кімнатах свого будинку відчував її кроки.

Він сидів у великому м’якому кріслі і дрімав. Що він бачив , коли спав. Що йому снилось. Ніхто не міг сказати. Але те, що навіть у вісні хлопець щось переживав було видно. Він час до часу нервово смикався. Сон явно був не добрим, бо він весь час крутився.

Поруч сиділа Беккі. Вона давно стала другом для Радика. За весь цей час вони стали дуже близькими. Аж надто близькими, як на друзів. Вона приходила до нього додому і могла залишатися на скільки це потрібно. Інколи вона сама господарювала, коли Радик був на зйомках.

Як насправді багато води стекло за весь цей час.