5

Ранком хлопець ледь встав. Але перш ніж хтось помітив його Радик встиг помитися і вдягнутися. Важко було сховати мішки під очима від вчорашньої ночі. Міцна кава все ж дала бажаний результат. Він виглядав так наче «щойно з курорту».

По дорозі Володимир Степанович коротко пояснив йому куди вони їдуть і що там треба казати. За хвилин двадцять вони були вже біля якогось великого будинку.

– Ну от і приїхали! – сказав Безбородько. – Головне нічого не бійся і говори спокійно! Це має велике значення!

В низу їх зустріла гарненька, молода секретарка Люся. Вона щось говорила по телефону а потім сказала пройти їм на другий поверх в якийсь кабінет. Будинок являв собою саму розкіш. Це був головний будинок літераторів. А на другому поверсі, куди їх направила Люся, як виявилося, працював Леонід Іванович Зубанов.

«Старий зануда» – подумав зразу хлопець. Він нагадував Мефістофеля з картини, яку бачив у Безбородька. Високий на зріст, худий, з довгим носом, широкими плечима, з покритим зморшками лицем і очима, що запалися далеко в очні ямки. Невелика лисина з переду і трохи волосся з заду. Чорний костюм та блідо-рожева сорочка з коричневим галстуком і чорні туфлі. Ось вам і весь Зубанов, Леонід Іванович Зубанов. Або як його ніжно називали Троль. Хоча це і звучало образливо але все ж щось в собі таки воно мало.

Троль зразу ж перейшов до справи навіть не даючи обом присісти. Це був цілком діловий чоловік. І це не дивно. Як не як а сорок років які віддав літературі працюючи в універі і тут відкладали свої відпечатки на ньому.

– Отже, ти саме той юнак котрого мені представив Безбородько. Так би мовити «наш геній»! – звернувся до Радика Зубанов.

– Ну, геній не геній… Але той самий!

– О, значить щось в тобі таки є! Круто! Я ще не бачив такого крутого шмаркача! Але це мені сподобалося. Тому вважай, що екзамен ти здав!

– Леоніде Івановичу а можна скоріше. – не витерпів цих приколів Безбородько. – Ми б були дуже вдячні!

– Ти чи він? – Троль вказав пальцем на Радика. – Я хочу з ним поговоити трохи! Мені справді цікаво, що він мені розкаже! Розумієш Володя – це реально сильний твір! І мені він сподобався не тому, що грамотно написано. А тому, що має сильний зміст! Я за останні роки чогось подібного не бачив! Мене вже втомила та мазня сучасного безталанного графоманства.

Розмова була довгою і здавалося Радику, що вона ніколи не закінчиться.

Троль справді був непередбачуваним чоловіком. Він то злився на будь – що сказане не так як він хотів почути то мало не падав від сміху, щирого сміху. Нарешті він сказав хлопцеві наступне:

– Я особисто читав твоє творіння! Ти знаєш … – і він наче завмер в напів слові. – Воно мені дуже сподобалося! Чесно! Тому я зробив все можливе для того, щоб воно побачило світ! Надіюсь ти розумієш!

– Так, розумію! Але ж я лише звичайний простий хлопець з провінції…

– То не страшно! Будеш робити те, що скажу і будеш сидіти скоро біля мене! За три місяці друком вийде гарна книжечка з назвою «Останній Лебідь». І це буде твій початок! Далі… вже залежить від тебе!

– Навіть не знаю що сказати … Безмежно вам вдячний… Я про таке міг лише мріяти…

– Значить ти щасливчик! Бо твої мрії стають реальністю…А і треба буде ще щось … Ну кілька статей, може щось маєш чи напишеш в скорому часі, щоб кинути по журналах!

– Добре! Буде!

– Як же добре мати справу з розумними людьми! Ну на нині можеш відпочивати! Прийди сюди завтра! Буде Олександр Вікторович. Це наш один друг. Він вчора буквально переглянув твір і подзвонив з самого ранку, що теж хотів би щось з тобою поговорити.